Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мандри Лемюеля Гуллівера

Потім я дав знак, що хочу пити. Побачивши, як я їв, вони зрозуміли — малою кількістю питва я не вдовольнюся. Вони підкотили до моєї руки одну з найбільших своїх бочок і вибили в ній днище. Я вихилив її одним духом, бо там було менше як півпінти легкого вина, що скидалося на бургундське, але було куди смачніше. Випивши другу бочку, я знаками показав, що хочу ще, але вина в них більше не було. Коли я закінчив свою дивну трапезу, чоловічки загукали з радощів і затанцювали в мене на грудях.

Признаюся, що, коли вони бігали по моєму тілу сюди й туди, мені не раз кортіло схопити в жменю сорок чи п'ятдесят з тих, котрі навернуться під руку, і скинути їх на землю. Проте, зваживши на моє становище і на ту шкоду, яку вони могли мені заподіяти, а також на власну урочисту обіцянку (бо так тлумачив я свою принижену поведінку), я зразу й відмовився від свого наміру. До того ж я вважав, що це була б невдячність до людей, які поводяться зі мною так гостинно і так щедро частують мене. А в думці я дивувався з хоробрості цих маленьких людей, які наважувалися злазити на мене й ходити по моєму тілу, тимчасом як одна моя рука була вільна, і не тремтіли, ледве глянувши на таке гігантське створіння, яким я мусив був здаватися їм.

Трохи згодом, коли вони побачили, що я не прошу більше їсти, переді мною з'явився той самий вельможа. Він, злізши на мою праву ногу, наблизився до мого обличчя в супроводі почту з дванадцяти чоловік. Він присунув мені під самісінькі очі вірчий лист за монаршим підписом і говорив зі мною без будь-яких ознак невдоволення, але вельми рішучим тоном. Промовляючи, він часто тицяв пальцем, як виявилось потім, у напрямку столиці, що була за півмилі від нас: державна рада ухвалила перевезти мене туди. Я відповів небагатьма словами. Вільною лівою рукою я кілька разів доторкнувся до правої (але проносив її високо над головою його ясновельможності — боявся зачепити його чи когось із його почту), а тоді до своєї голови та тіла, показуючи, що хочу визволитись.

Він, здається, досить добре зрозумів мене, бо заперечливо похитав головою і рухом руки пояснив, що мене одвезуть у столицю як полоненого. Воднораз іншими знаками він дав мені зрозуміти, що в мене буде вдосталь їсти та пити і що зі мною поводитимуться дуже добре. Мені знову захотілося розірвати свої пута. Але, відчувши пекучий біль від стріл на своїх грудях та обличчі, які були всі в пухирях, і побачивши, що натовп довкола зростає, я на мигах показав їм: хай вони роблять зі мною що хочуть. Після того вельможа зі своїм почтом пішов, чемно попрощавшися зі мною: всі вони були в дуже доброму гуморі. Незабаром я почув вигуки, і біля мого лівого боку закомашилося багато людей. Вони попустили мені прив'язі так, щоб я міг повернутися на правий бік. Перед тим вони намазали мені обличчя й руки якоюсь маззю, що дуже приємно пахла, і біль, заподіяний стрілами, за кілька хвилин утамувався. Все це, на додачу до їхніх дуже поживних страв і напоїв, схилило мене на сон. Я проспав щось із вісім годин, як довідався згодом. Та й не дивно, бо лікарі, з наказу імператора, підсипали у вино сонного зілля.

Знайшовши мене сонного на березі, тубільці зразу відрядили гінця до імператора, і державна рада ухвалила зв'язати мене описаним вище способом (зроблено це вночі, коли я спав), а також надіслати мені силу їжі та питва і приготувати екіпаж, щоб перевезти мене до столиці.

Ці люди — чудові математики. Вони досягли великих успіхів у механіці завдяки підтримці свого імператора, відомого покровителя наук. У цього монарха є багато пристроїв на колесах, щоб перевозити колоди та інші важкі вантажі. Він часто будує величезні військові кораблі, деякі до дев'яти футів завдовжки, в місцевості, де росте будівельне дерево, і звідти їх цими пристроями перевозять ярдів за триста — чотириста до моря.

П'ятсот інженерів і теслярів зараз же заходились будувати щонайбільший екіпаж, який будь-коли бачили в цій країні. То була дерев'яна платформа дюймів на три від землі, футів у сім завдовжки і чотири завширшки, поставлена на двадцять два колеса. Всю цю роботу було виконано протягом чотирьох годин по моєму прибутті на острів. Поява цієї платформи і викликала гомін, який я почув, прокинувшись. Її поставили поряд зі мною. Але найбільші труднощі полягали в тім, щоб підняти мене і покласти на платформу. Для цього тубільці вкопали вісімдесят стовпів в один фут заввишки і канатами, не товщими за нашу дратву, обвили мені шию, руки, ноги та тулуб. Дев'ятсот найдужчих чоловіків тягли шворочки крізь силу блоків, почеплених на стовпи, і за три години я лежав уже на платформі, міцно прив'язаний до неї.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

  08.02.2016

1 ша часть це 20 страниц


  20.02.2015

Класний сайт


  11.02.2015

скільки тут розділів?


Додати коментар