Слава ЗСУ!

Король дуже любив музику і частенько влаштовував при дворі концерти. Іноді приносили на них і мене в скриньці. Але страшний грім інструментів заважав мені розрізняти окремі ноти. Я певний, що якби всі барабанщики й сурмачі нашої армії забили та засурмили в свої інструменти під самими вашими вухами, шум був би менший. Я звичайно просив поставити мою скриньку якомога далі від виконавців, зачиняв свої вікна й двері, запинав завіски, і тоді музика здавалася мені не дуже неприємною.

Замолоду я вчився грати на спінеті[33]. Цей інструмент стояв у кімнаті Глемделкліч, і двічі на тиждень до неї приходив учитель музики. Я назвав інструмент спінетом, бо він був подібний до спінета виглядом, і грали на ньому так, як на спінеті. Мені спало на думку розважати короля та королеву, загравши їм англійських пісень на цьому інструменті. Та виявилося, що то не дуже легка річ, бо спінет був щось із шістдесят футів завдовжки, а кожний клавіш — у фут завширшки. Розіпнувши руки, я міг дістати не більше як до п'яти клавішів, а щоб видобути бодай слабенький звук, мусив щосили бити по них кулаком. Тоді я розміркував інакше. Я зробив собі дві круглі палички, розміром із звичайний кий, обтягнув товщі кінці їх мишачою шкірою, щоб не побити клавішів і щоб не псувати музику сторонніми звуками. Біля спінета поставили лаву, футів на чотири нижчу від клавіатури, і примостили мене на ній. Бігаючи по лаві якомога швидше, я ударяв киями по білих клавішах і спромігся заграти джигу[34], чим завдав чималої втіхи їх величностям. То була найважча фізична вправа, яку я будь-коли робив. Але я міг бити тільки по шістнадцяти клавішах, а значить не міг заразом грати на басах та дискантах, як то роблять усі музиканти, і це дуже шкодило моєму виконанню.

З наказу короля, що був, як уже я казав, дуже розумним монархом, мене часто приносили в моїй скриньці до його кабінету і залишали на письмовому столі. Він пропонував мені винести мого стільця, садовив мене на комоді ярдів за три від себе, і тоді його обличчя було врівні зі мною. Одного дня, розмовляючи таким способом, я насмілився сказати його величності, що зневага, з якою він ставиться до Європи та решти світу, не відповідає його високим розумовим здібностям. Розумові здібності, — вів я далі, — зовсім не зв'язані зі зростом людини, і в нашій країні ми спостерігаємо, що найросліші звичайно бувають обдаровані найменшим розумом. Адже й серед комах бджоли та мурашки вславилися своєю працьовитістю та розсудчивістю, а куди більші за них тварини позбавлені таких здібностей. Та і я сам, — додав я, — незважаючи на свій зріст, сподіваюся ще прислужитися якось його величності. Король уважно вислухав мої слова і після того змінив на краще свою думку про мене. Незабаром по цій розмові він попросив описати йому якнайдокладніше державний лад Англії. Хоч монархи, як правило, і люблять над усе звичаї своєї країни (так гадав він про інших монархів на підставі моїх попередніх оповідань), але він хотів дізнатися від мене про все, що може стати вартим наслідування.

Уяви ж собі, ласкавий читачу, як мені кортіло тоді мати красномовність Ціцерона або Демосфена, щоб ушанувати чесноти моєї любої батьківщини у висловах, гідних її заслуг та добробуту.

Я почав своє оповідання з повідомлення про те, що наші володіння складаються з двох островів, де містяться три могутні королівства під владою одного монарха, а також з колоній в Америці. Я довго говорив про наш клімат та родючість землі. Потім я докладно розповів про організацію англійського парламенту, частину якого становить славетна палата лордів — осіб найблагороднішої крові, власників найстародавніших та найбільших родових маєтків. Я описав, як дбайливо піклуються про них, докладають усіх зусиль, щоб навчити їх мистецтв та військової справи і таким чином зробити з них надійних радників короля, державних мужів, здатних укладати закони, виконувати обов'язки членів найвищого суду, вироки якого не підлягають оскарженню, і завжди готових доблесно й самовіддано захищати короля та країну. Я сказав, що вони — краса й підпора держави, достойні наслідувати їхніх славетних предків, які вважали честь за достатню нагороду своєї доблесті, і що нащадки бережуть цю честь, як зіницю ока. Крім того, у нас є ще духовні особи у званні єпископів, що теж засідають у верхній палаті, маючи за свій обов'язок дбати про релігію та про тих, що проповідують її народові. Обирають та вишукують їх королі із своїми радниками серед духівництва всієї країни — серед тих священиків, які найбільше відзначаються праведним життям та глибиною знань. Вони і є справжні духовні батьки духівництва та народу.

  33 Спінет — старовинний клавішний інструмент.

  34 Джига — англійський народний танець.