Слава ЗСУ!

Він сміявся з моєї чудернацької арифметики (як він зволив її назвати), з допомогою якої я вирахував кількість населення, підсумувавши число членів різних релігійних сект та політичних партій. Він не розумів, чому той, хто має переконання, що суперечать поглядам правлячої партії, мусить міняти їх.

Довідавшись од мене, що серед розваг нашої дворянської та поміщицької молоді є азартні ігри, король запитав, од якого й до якого віку дозволяють у нас цю розвагу та скільки часу на неї витрачають, чи не захоплюються нею люди так, що програють усе своє майно; чи не буває, що нікчемні, лихі люди, набивши руку в цім мистецтві, доходять великого багатства і ловлять у свої тенета значних людей, а ті, призвичаївшись до підлого товариства, кидають розвивати свої розумові здібності і, програвшись своєю чергою, починають вивчати та використовувати проти інших ганебну спритність шахраїв.

Мій історичний нарис розвитку нашої країни протягом останнього сторіччя надзвичайно здивував короля; в нашій історії він убачав самі змови, заколоти, вбивства, страти та заслання. Все це були, на його думку, наслідки зажерливості, незгоди, брехливості, зрадництва, жорстокості, гніву, безумства, злостивості, заздрощів, розпусти та чванливості наших політичних діячів.

На другій аудієнції його величність підсумував свої враження від моєї розповіді. Поставивши мене собі на долоню і ніжко гладячи, він звернувся до мене зі словами, яких я ніколи не забуду:

— Ви намагалися виставити в найкращому світлі вашу батьківщину, мій любий маленький приятелю Грільдріг. Але натомість ви довели мені, що найпотрібніші якості для законодавця — неуцтво, лінощі та розбещеність. Що найкраще тлумачать і застосовують закони ті, хто завжди перекручує правду і сам ніколи не виконує її. Є у вас, правда, і дещо корисне, але воно на одну половину не здійснюється в житті, а на другу половину забруднене загальною розпустою. З ваших слів не видно, що доброчесність справді допомагає висунутись у вашому суспільстві; що за добрі прикмети дають титул лорда, за вченість і побожність звання єпископа, що солдата нагороджують за його подвиги й мужність, суддю — за безсторонність, сенатора — за любов до батьківщини, радника — за мудрість. Самі ви, — вів далі, — безперестанку мандруючи, уникли, сподіваюсь, багатьох вад ваших земляків, але, підсумовуючи ваші відповіді, яких мені так важко було домогтися від вас, я не можу не дійти висновку, що більшість ваших співвітчизників являють собою плем'я гидкої черви, найшкідливішої з тієї, яка будь-коли плазувала по землі.

РОЗДІЛ VII

Любов автора до батьківщини. Він робить королю дуже вигідну пропозицію, але його величність відхиляє її. Необізнаність короля з політикою. Наука в цій країні дуже недосконала й обмежена. Закони, військова справа та партії в їхній державі.

Тільки безмежна любов до правди не дозволила мені обминути цю частину моєї історії. Даремно було виявити своє обурення, бо з нього могли тільки посміятися; і я мусив терпляче слухати, як образливо трактували мою любу, благородну батьківщину. Я сумував так щиро, як на моєму місці сумував би й кожен із читачів, але монарх цей з такою цікавістю й так уперто допитувався до всіх деталей, що я з самої вдячності та чемності повинен був давати правдиві відповіді. На виправдання своє мушу, проте, сказати, що я майстерно обминув багато запитань і кожен пункт подав у куди сприятливішому освітленні, ніж дозволяла істина. Щодо моєї батьківщини, то я завжди дотримувався похвальної небезсторонності, яку Діонісій Галікарнаський[35] справедливо радить історикам. Він рекомендує затушковувати хиби та вади своєї політичної матері і якнайсприятливіше для неї висвітлювати її красу та чесноти. Саме це й намагався я щиро робити під час численних розмов із монархом, але, на щастя, без ніяких наслідків.

На виправдання короля мушу сказати, що він завжди жив оддалік од решти світу і був мало обізнаний із звичаями та правилами доброї поведінки, які переважають серед інших народів. Така необізнаність спричинюється до забобонів та вузькості світогляду, і тому ясно, що погляди цього ізольованого від інших країн монарха на чесноти та хиби людські ні в якому разі не можуть бути міркою для нас — культурних європейців.

На доказ цього і щоб показати сумні наслідки вузького виховання, я наводжу далі один неймовірний випадок. Аби здобути ще більшу ласку його величності, я розповів йому, що три або чотири сторіччя тому у нас винайдено порох; що, коли в купу такого пороху, нехай хоч із гору заввишки, потрапляє щонайменша іскра, він вибухає з гуркотом, сильнішим, ніж грім; що певна кількість такого пороху, забита в порожню залізну або чавунну трубу, виштовхує чавунку або свинцеву кулю з такою силою та швидкістю, що протистояти їй ніщо не може. Що найбільші викинуті таким способом кулі не тільки враз нищать цілі лави солдатів, а й руйнують ущент найміцніші мури, пускають на дно кораблі з тисячами людей, а з'єднані поміж себе ланцюгом — трощать щогли та снасті, шматують тіла людські й пустошать усе навколо. Що ми часто кладемо цей порох у великі порожні залізні кулі й кидаємо їх спеціальними машинами в обложені нами міста, і що вони зривають брук, висаджують у повітря будинки, вибухають і розкидають на всі боки залізні скалки, трощачи голови всім, хто трапиться поблизу. Що я знаю складові частини того пороху і що вони дуже дешеві й прості. Я вмію змішувати їх, можу навчити його робітників виготовляти такі труби, розміри яких будуть пропорційні всім речам у його королівстві, і найдовші з них не повинні мати більше як сто футів. Що двадцять або тридцять таких труб, заряджені відповідною кількістю пороху й куль, за кілька годин можуть зруйнувати мури найбільшого в королівстві міста і навіть знищити всю столицю, якщо вона повстане, коли йому завгодно буде встановити необмежену владу. Розповівши про все, я уклінно запропонував йому свої послуги в створенні нової зброї — на ознаку моєї вдячності за ласку та опіку.

---

  35 Діонісій Галікарнаський — грецький історик і ритор (учитель красномовності). Жив у першому сторіччі до нашої ери.