Слава ЗСУ!

Боронитися нам було нічим. Обидва кораблі взяли нас на абордаж майже одночасно. Пірати з обох суден, як навіжені, скочили на шлюп, де всі, з мого наказу, лежали ниць. Тоді вони пов'язали нас цупкими мотузками і, поставивши вартових, кинулися обшукувати судно.

Серед них я помітив одного голландця, що, здавалося, мав деяку владу, хоч і не був капітаном жодного з кораблів. Впізнавши англійців, він забелькотів поганою англійською мовою і заприсягся, що позв'язує нас спинами один до одного й повикидає всіх у море. Я досить добре розмовляв по-голландському і висловив надію, що він, як християнин і протестант, та ще і з дружньої нам держави, попросить капітанів зглянутись на нас. Це й зовсім розлютило голландця, який, повторивши свої загрози, повернувся до товаришів і з запалом почав говорити щось, мабуть, японською мовою, раз у раз повторюючи слово «кристияніос».

Більшим піратським судном командував капітан-японець, що трохи розмовляв голландською мовою. Підійшовши до мене, він поставив мені кілька запитань і, діставши на них відповідь у дуже покірливому тоні, сказав, що нас не вб'ють. Віддавши низенький поклін капітанові, я звернувся до голландця і сказав йому, що мені боляче бачити в язичника більше милосердя, ніж у свого ж таки брата-християнина. Та дорого заплатив я за свої нерозумні слова, бо цей нечестивець, не спромігшись умовити капітанів кинути мене в море (на це вони, обіцявши вже, що мене не вб'ють, не могли згодитись), настояв на тілесній карі, що здалася мені гіршою за смерть. Матросів моїх розподілили порівну між обома кораблями, а на шлюп призначили нову команду. Мене вирішили залишити в невеликому човні з парою весел, вітрилом та провізією на чотири дні. Японець із своїх власних запасів ласкаво подвоїв мій запас провізії і не дозволив нікому обшукувати мене. Коли я сідав у човен, голландець, стоячи на палубі, обкладав мене найжахливішою лайкою та прокльонами, які тільки міг знайти в своїй мові.

Приблизно за годину перед тим, як ми побачили піратів, я зробив виміри й визначив, що ми перебували на 46° північної широти й 183° східної довготи. Відпливши трохи від піратських кораблів, я з допомогою підзорної труби виявив на обрії пасмо островів, що лежали на південний схід од мене. Я нап'яв вітрило і за три години, при попутному вітрі, добувся до найближчого з них. То була гола скеля, але в розколинах її я знайшов чимало пташиних яєць; викресавши вогню та розпаливши верес і сухі водорості, я спік собі ці яйця на вечерю. Взятої з корабля провізії я не займав, вирішивши зберегти її на якомога довший час. Ніч я перебув під захистом скелі на підстилці з вересу і спав зовсім не погано. Наступного дня я доплив до другого острова, далі — до третього, потім до четвертого, пливучи то на веслах, то під вітрилом. Щоб не докучати читачеві подробицями моїх лихих пригод, скажу тільки, що на п'ятий день я добувся, нарешті, до п'ятого з бачених мною островів, який лежав на зюйд-зюйд-ост від попереднього.

До нього було далі, ніж я сподівався, і мені довелося пливти цілих п'ять годин. Я обплив його майже кругом, перше ніж знайшов місцину, де можна було висісти, — маленьку затоку, разів у три ширшу за мій човен. На острові були самі скелі; тільки подекуди на нім росли кущики трави та всякого запашного зілля. Я забрав з човна свій невеличкий запас провізії і, підживившись трохи, заховав залишки їжі в печеру, що їх на острові було дуже багато. Потім я заходився збирати по скелях сухі водорості та траву, щоб ранком спекти собі на них яйця, бо при мені були кремінь, кресало, сірники й запалювальне скло. Ніч я пролежав у печері біля своїх запасів. Замість ліжка мені була та сама трава, що вранці мала піти на багаття. Незважаючи на втому, спав я дуже мало, бо відчував неспокій, думаючи про жахливе життя в такій відлюдній місцевості і про трагічну смерть, яка мені судилася. З туги та безнадії я нездужав навіть підвестися і виліз з печери тільки тоді, коли був уже білий день.

Годину-дві я блукав серед скель. Небо сяяло блакиттю. Сонце світило так яскраво, що треба було відвертати від нього обличчя. Раптом навколо стемніло, але зовсім не так, як буває, коли набіжить хмара. Обернувшись назад, я побачив між собою та сонцем якесь велике непрозоре тіло, що рухалося в напрямку острова. Воно було на висоті, здавалося, двох миль і затуляло сонце протягом шести чи семи хвилин, але я не помітив, щоб у повітрі похолоднішало або щоб потемнішало небо; здавалося, ніби я стояв у затінку під горою. Коли невідоме тіло наблизилось до мене, стало ясно, що воно складаються з якоїсь невідомої речовини і має рівне, гладеньке дно, яке блищало, відбиваючи поверхню моря. Я стояв на висоті приблизно двохсот ярдів над морем і бачив, як те тіло знизилося до одного рівня зі мною за якусь милю від мене. Я видобув свою підзорну трубу і ясно розгледів людей, що сновигали по його спадистих, як здалося мені, боках, але що вони там робили, розібрати не міг.