Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мандри Лемюеля Гуллівера

Природна любов до життя викликала в мене приплив радості. В мені знов прокинулася надія, що ця пригода так чи інакше допоможе мені визволитися з безпорадного становища, в якому я опинився. Але воднораз читач навряд чи зможе уявити собі подив, що огорнув мене, коли я побачив у повітрі острів, заселений людьми, що з своєї волі могли підіймати його і опускати або рухати вперед. Проте я не мав тоді великої охоти вдаватися у філософію, і мене куди більше цікавило питання, яку путь вибере острів, бо на той час він нібито спинився. Та незабаром острів підійшов ще ближче, і я міг уже розгледіти на ньому кілька рядів галерей та сходи, що сполучали різні поверхи. На нижній галереї сиділи люди з довгими вудками в руках. Коло них стояли глядачі й дивилися, як ті рибалять. Я почав вимахувати кашкетом (бо мій капелюх давно вже зносився) та носовою хусточкою, а коли острів присунувся ще ближче, загукав якомога голосніше. Придивляючись, я побачив натовп, що юрмився на найближчому боці. З того, як вони показували на мене пальцями один одному, я зрозумів, що вони побачили мене, хоч і не озивались на мої вигуки. П'ять чи шість чоловік побігли сходами вгору й зникли у верхній частині острова. Мені спало на думку, що їх послано сповістити про мене когось із влади та дістати належні розпорядження.

Натовп зростав, і менше ніж за півгодини острів наблизився так, що між нижньою галереєю і мною лишилося яких-небудь сто ярдів. Тоді я прибрав найблагальнішої пози і заговорив до них приниженим тоном, але не дістав ніякої відповіді. Над самою моєю головою стояли, мабуть, якісь поважні особи, як побачив я з їхнього одягу. Вони про щось радилися, часто поглядаючи на мене. Нарешті один з них крикнув кілька слів чіткою, добірною співучою говіркою, що скидалася трохи на італійську. Бажаючи догодити їм близькою до їхньої вимовою, я й собі відповів по-італійськи. Та хоч ми й не зрозуміли один одного, мій жалюгідний вигляд досить виразно промовляв про моє прикре становище.

Вони знаками звеліли мені зійти зі скелі й підійти до берега. Я так і зробив. Летючий острів спинився досить близько, якраз надо мною. З нижньої галереї спустили ланцюг з прикріпленим до нього сидінням. Я сів на нього, і мене відразу підняли на блоках.

РОЗДІЛ II

Опис звичаїв та поводження лапутян. Нарис їхньої науки. Про короля та його двір. Як прийняли там автора. Побоювання та неспокій лапутян.


Ступивши на острів, я опинився серед великого натовпу. В перших рядах стояли, як здалося мені, їхні вельможі. Всі вони зацікавлено розглядали мене, і я платив їм тою ж монетою, бо ніколи ще не бачив людей таких чудних постаттю, одягом і поводженням. Голови в них були нахилені або на правий, або на лівий бік. Одне око дивилося всередину, а друге — просто в небо. Їхній верхній одяг був прикрашений фігурами сонця, місяця та зірок, впереміш із зображеннями скрипок, флейт, арф, сурм, гітар та багатьох інших музичних інструментів, незнаних у нас в Європі. Я помітив позад них багато людей в одязі слуг, що тримали в руках коротенькі палички з прив'язаним на кінці, неначе ціп на ціпилні, надутим міхуром. В кожному міхурі, як мені сказали потім, була жменька сухого гороху або камінців. Цими міхурами вони час од часу били по губах і по вухах своїх сусідів, але тоді я не міг добрати, навіщо це робилося. Виявилось, що розум цих людей так захоплюють глибокі міркування, що вони не можуть ні говорити, ані слухати чужих слів, і привести до пам'яті їх можна, тільки доторкнувшися до їхніх органів слуху та мови. Через це ті, хто має змогу, завжди тримають біля себе спеціального служника (по-лапутянському — клайменоле) і ніколи не йдуть без нього на прогулянку або в гості. Обов'язки клайменоле полягають у тім, щоб злегка доторкатися міхуром до рота того, хто має говорити, і правого вуха того, до кого звертаються. Цей служник не відходить од свого хазяїна під час прогулянок і подеколи злегка вдаряє його по очах, бо той завжди так заглиблюється в думки, що ризикує впасти в провалля, або стукнутись головою об вуличний стовп, або наткнутися на перехожого, або ж, зіткнувшись з кимось, звалитись у рівчак.

Вважаю за потрібне подати читачеві ці пояснення відразу, бо інакше він, так само, як і я, не зрозуміє поведінки моїх проводирів під час нашого переходу від нижньої галереї до верхньої частини острова й далі до королівського палацу. Поки ми йшли, вони раз у раз забували, куди й чого йдуть, не звертаючи ніякої уваги на мій незвичайний для них одяг та вигляд і, здавалося, не чули й не бачили юрби, думки та манери якої були вільніші.

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

  08.02.2016

1 ша часть це 20 страниц


  20.02.2015

Класний сайт


  11.02.2015

скільки тут розділів?


Додати коментар