Слава ЗСУ!

Проте, зважаючи на причини, які я навів, і, головне, щоб показати королю Лаггнеггу свою надзвичайну до нього прихильність, він згодився задовольнити моє чудернацьке прохання. Але все це треба було зробити дуже обережно: урядовці з наказу імператора мали обминути мене ніби випадково, бо інакше, як він запевняв мене, мої земляки-голландці, довідавшись про все це, переріжуть мені дорогою горло.

Я через тлумача подякував імператорові за таку велику ласку. Того ж дня до Нагасакі мав вирушити військовий загін, і командир його дістав наказ охороняти мене та особливі вказівки щодо церемонії з розп'яттям.

По дуже довгому і втомному переході 9 червня 1709 року я прибув до Нагасакі, де скоро познайомився з кількома матросами з голландського судна «Амбоїна» місткістю в чотириста п'ятдесят тонн, яке прибуло з Амстердама. Я довгий час прожив у Голландії, навчаючись в університеті, і добре розмовляв голландською мовою. Матроси незабаром довідалися, звідки я прибув, і зацікавлено розпитували мене про мої мандри та життя. Я вигадав коротеньку правдоподібну історію, але втаїв більшу частину моїх пригод. У Голландії в мене було багато знайомих, і мені не важко було вигадати імена своїх батьків, нібито небагатих людей з провінції Гельдерланд. Я хотів був заплатити капітанові (якомусь Теодору Вангрульту) всю вартість проїзду до Голландії. Але, довідавшись, що я хірург, він узяв з мене тільки половину звичайної плати, з умовою, що я виконуватиму на кораблі обов'язки лікаря. Перед одплиттям дехто з екіпажу запитував, чи виконав я згадану мною вище церемонію. Але я відбувся загальними фразами, що я, мовляв, задовольнив цілком і імператора, і двір. Але шкіпер, злостивий негідник, пішов до японського урядовця і, показуючи на мене, сказав, що я ще не топтав розп'яття. Урядовець же, мавши інструкції пропустити мене, вгатив негідникові двадцять бамбукових київ по плечах. Після цього мене вже не турбували такими запитаннями.

Під час переїзду не трапилося нічого цікавого. Ходовий вітер гнав нас аж до мису Доброї Надії, де ми взяли запас прісної води. 16 квітня 1710 року ми щасливо прибули до Амстердама, втративши дорогою тільки трьох матросів, що померли з різних хвороб, та ще одного, що недалеко від берега Гвінеї впав з бізань-щогли в море. З Амстердама на маленькому судні я доплив до Англії.

16 квітня ми кинули якір у Даунсі. Наступного ранку я зійшов на берег і знову побачив рідний край, де не був п'ять з половиною років. Звідти я добрався до Редріффа, куди прибув того ж таки дня о другій годині і застав там дружину та дітей у доброму здоров'ї.

ЧАСТИНА IV

ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ГУЇГНГНМІВ

РОЗДІЛ І

Автор виряджається в подорож капітаном корабля. Екіпаж змовляється проти нього. Довгий час його тримають ув'язненим у каюті, а тоді зсаджують на берег у незнаній країні. Опис єгу — дивної природи тварин. Автор зустрічає двох гуїгнгнмів.

прожив дома з дружиною та дітьми щось із п'ять місяців, і якби життєвий досвід навчив мене розуміти, що таке щастя, міг би назвати себе дуже щасливим. Проте незабаром мене знов потягло в мандри. І коли мені запропонували посаду капітана великого купецького корабля «Адвенчерер» на триста п'ятдесят тонн, я прийняв її. Я добре знався на мореплавстві, мені набридли обов'язки корабельного лікаря, хоч я не відмовлявся виконувати їх при нагоді. Отож на посаду хірурга я запросив молодого, дуже здібного медика Роберта Пюрефоя. Ми відпливли з Портсмута 7 серпня 1710 року. 14 серпня близько миса Тенеріфе ми наздогнали капітана Поккока з Брістоля, що плив до Кампеші по сандалове дерево. 16 серпня знялася буря й роз'єднала нас. Як почув я згодом, повернувшись до Англії, його корабель розбився на тріски, і врятувався з нього, кажуть, один тільки юнга. Капітан Поккок був добрий моряк і чесна, але занадто вперта людина. Через цю впертість він загинув сам і спричинився до загибелі свого екіпажу. А якби послухався він тоді моєї поради змінити курс, то сидів би тепер спокійнісінько вдома, як оце сиджу я.

На моїм кораблі померло від гарячки кілька матросів, і на острові Барбадосі та на інших островах Вест-Індії, куди ми заходили з наказу власників корабля, я мусив набрати нових. Незабаром я пошкодував про свою необачність, бо більшість із них виявилась морськими розбійниками. На судні в мене було п'ятдесят чоловік, і я мав доручення торгувати з індіанцями в південних морях та шукати нових земель. Негідники, яких я набрав, збаламутили решту моїх людей і змовилися з ними захопити судно, а мене заарештувати.