Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мандри Лемюеля Гуллівера

Хвилина була скрутна. Та раптом усі вони кинулися врозтіч. Тоді я наважився покинути дерево й вийшов на дорогу, дивуючись, що могло так настрахати їх. Глянувши ліворуч, я побачив коня, який поволі йшов полем. Підійшовши зовсім близько, кінь неначе здригнувся, але відразу заспокоївся й пильно подивився мені в обличчя, очевидно, вкрай здивований. Потім він кілька разів обійшов круг мене, розглядаючи мої руки та ноги. Я хотів був іти далі, та кінь заступив мені дорогу, приязно дивлячись на мене і, певне, не збираючись робити мені ніякого лиха. Деякий час ми поглядали один на одного, аж поки я насмілився піднести руку йому до шиї, щоб, посвистуючи, погладити його, як то роблять жокеї, коли привчають до себе нового коня. Кінь поставився до моєї ласки досить зневажливо. Він похитав головою, насупився і обережно підняв праву передню ногу, немов бажаючи відхилити мою руку. Далі він заіржав три або чотири рази, щоразу інакше, неначе говорив сам до себе якоюсь мовою.

Тим часом до нас підійшов ще один кінь. На привітання вони гречно стукнулись правими передніми копитами і кілька разів проіржали, міняючи інтонацію так, що їхнє іржання здавалось майже справжньою мовою. Потім, ніби радячись, вони стали походжати поруч, як дві поважні особи, що обговорюють важливу справу. І раз у раз повертали до мене голови, стежачи, щоб я не втік. Така поведінка звичайних тварин страшенно зацікавила мене. Я подумав, що коли тутешні люди обдаровані розумом у відповідній мірі, то вони, мабуть, наймудріший. у світі народ. Підбадьорений такою гадкою, я вирішив іти далі, сподіваючись знайти поблизу якесь село або здибати тубільців. Помітивши, що я збираюся рушати, перший кінь — сірий у яблуках — заіржав до мене так красномовно, що я спинився й підійшов до нього, чекаючи дальших його розпоряджень.

Я не виявив страху, але в глибині душі дуже хвилювався, не знаючи, чим скінчиться оця дивна зустріч. Читач легко повірить, що я був не дуже задоволений своїм становищем.

Обидва коні підійшли впритул до мене й почали пильно розглядати моє обличчя та руки. Сірий у яблуках кінь так пом'яв мені капелюх, водячи по нім копитом правої передньої ноги, що я мусив зняти й виправити його, а потім знову надягти на голову. Цей рух, видима річ, здивував їх обох, а коли другий — каро-гнідий — кінь, торкнувшися поли мого камзола, побачив, що вона висить вільно, — їхньому подиву не було краю. Потім вони звернули увагу на ніжність і колір моєї шкіри. Каро-гнідий кінь навіть узяв мене за праву руку, стиснувши її між копитом і бабкою так, що я аж скрикнув. Але найдужче бентежили коней мої черевики та панчохи. Вони раз у раз торкалися до них, щось таке іржали один до одного і робили різні жести, як ті філософи, що силкуються збагнути нове для них і незрозуміле природне явище.

Взагалі вся поведінка коней була така розважлива, а їхні рухи такі доцільні, що я кінець кінцем почав уважати їх за чарівників, які, прибравши з певним наміром кінського вигляду, вирішили познайомитись із стрінутим на дорозі чужинцем. Мабуть, їх і справді вразили постать, обличчя та вбрання людини, зовсім не подібні до тих, які вони звикли бачити. Поміркувавши хвилину, я звернувся до них з такими словами:

— Панове, якщо ви справді чарівники, як я маю підставу гадати, то повинні розуміти всі мови. Отже, я насмілююся довести до вашого відома, що я — бідний покривджений долею англієць, викинутий у лиху годину на ваш берег. Дозвольте ж мені сісти на спину одного з вас, і хай він одвезе мене до найближчої садиби або селища, де мені дали б їсти. На вдячність за таку послугу я подарую вам оцей ніж або оцей перстень, — і я видобув їх з кишені.

Поки я говорив, коні стояли мовчки, уважно слухаючи мене, а коли я скінчив, заіржали, немов розмовляли на якусь серйозну тему. Я виразно помітив, що їхня мова дуже ясно висловлювала всі почуття, а звуки вимовлялися навіть чіткіше, ніж звуки китайської мови. Я часто чує слово «єгу», що його кожен із співрозмовників раз у раз повторював. Хоч я й не розумів його значення, але намагався запам'ятати вимову. Коли вони замовкли, я сміливо й голосно вимовив «єгу», стараючись, скільки міг, наслідувати кінське іржання, їх це, очевидно, вразило, і сірий у яблуках двічі проіржав «єгу», немов бажаючи навчити мене правильної вимови. Я повторював це слово слідом за ним, як умів, відчуваючи, що кожного разу вимовляю його краще, хоча ще не зовсім досконало. Потім каро-гнідий зробив спробу навчити мене нового слова, важчого щодо вимови; за нашою орфографією його треба було б написати «гуїгнгнм». Тут мені не пощастило вже так, як з першим, проте по двох чи трьох спробах справа пішла краще, і обидва коні, здавалось, були вражені моїми здібностями.

Попередня
-= 67 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

  08.02.2016

1 ша часть це 20 страниц


  20.02.2015

Класний сайт


  11.02.2015

скільки тут розділів?


Додати коментар