Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мандри Лемюеля Гуллівера

По довгій розмові, яка, очевидно, стосувалася мене, приятелі розлучилися, попрощавшися таким самим способом, як і віталися. Тоді сірий кінь знаками дав мені зрозуміти, щоб я йшов поперед нього, і я визнав за розумне коритися йому, доки знайду для себе кращого начальника.

Коли я притишував ходу, кінь іржав «гуун», «гуун». Я, збагнувши значення цього слова, показував, як умів, що стомився й не можу йти швидше; тоді він спинявся, даючи мені хвилину на відпочинок.

РОЗДІЛ II

Гуїгнгнм приводить автора до свого житла. Опис цього житла. Як прийняли автора. Їжа гуїгнгнмів. Автор у скрутному становищі через брак звичайної для нього їжі. Справу нарешті залагоджено. Як харчувався він у цій країні.


Пройшовши милі зо три, ми наблизились до довгої низької будівлі, зробленої з укопаних у землю й переплетених гіллям стовпів, накритих солом'яною покрівлею. Побачивши її, я аж повеселішав і видобув з кишені деякі дрібнички, які мандрівники завжди мають з собою для подарунків дикунам. Я сподівався уласкавити ними хазяїв оселі й забезпечити собі люб'язну зустріч. Кінь знаком запропонував мені увійти першому. Я ступив у велику кімнату з рівною чистою долівкою, яслами та стійлами попід однією стіною. Коло ясел було троє лошат і дві кобили. Вони сиділи на клубах, чим дуже здивували мене. Але я здивувався ще дужче, побачивши, що інші коні, наче слуги, справляли різні хатні роботи. А втім, це стверджувало мою першу думку, що народ, який зумів до такої міри цивілізувати звичайну тварину, має своїм розумом перевищувати всі народи світу. Сірий кінь увійшов слідом за мною, не давши решті зустріти мене вороже. Він кілька разів заіржав владним тоном і дістав на це якусь відповідь.

Крім цієї кімнати, в будинку було ще три інших. З'єднувались вони між собою широкими дверима, розміщеними одні проти одних, утворюючи прямий прохід. Через другу кімнату ми пройшли до третьої, куди сірий кінь увійшов сам, знаком наказавши мені чекати. Залишившися на самоті, я заздалегідь вийняв з кишені подарунки для хазяїна та хазяйки — два ножі, три браслети, прикрашені фальшивими перлами, маленьке дзеркальце та простеньке намисто. Кінь три або чотири рази заіржав. Замість людського голосу, який я сподівався почути, йому відповіли також іржанням, тільки трохи пронизливішим. Мені спало на думку, що цей будинок належить якійсь дуже поважній особі, коли потрібні такі церемонії, перше ніж пустити мене до неї. Проте я не міг уявити собі, що це за пан, якому служать самі коні. Чи не замутили мені розуму всі мої злигодні? Я опанував себе й оглянув кімнату. Умебльована вона була так, як і перша, тільки витонченіше. Я тер собі очі, але всі речі кругом були ті самі. Я щипав собі руки та боки, щоб пересвідчитись, чи не марю я часом. Тоді я остаточно прийшов до висновку, що все це створено чаклунством та магією. Однак у мене не було часу спинятися на цих міркуваннях, бо сірий кінь визирнув з дверей і знаком запросив мене до кімнати. Увійшовши, я побачив дуже гарну кобилу з двома лошатами, що сиділи на майстерно сплетених матах. Око вражала цілковита чистота й охайність.

Кобила відразу підвелася й підійшла до мене. Вона пильно оглянула моє обличчя та руки, а тоді, з презирством зиркнувши на мене, повернулась до коня, і я почув часто повторюване в їхніх розмовах слово «єгу». Тоді мені було ще незрозуміле значення цього слова, дарма що я вже навчився його вимовляти. Незабаром, проте, я довідався про його ганебне значення.

Мотаючи головою і повторюючи «гуун», «гуун», тобто наказуючи мені йти слідом за ним, кінь вийшов у двір, де стояла ще одна будівля. Зайшовши туди, я побачив три огидні істоти, точнісінько такі, як ті, що я зустрів на полі.

Вони сиділи там, прив'язані цупкою лозою до ясел, і жерли коріння та м'ясо.

Згодом я довідався, що їх годують м'ясом здохлих тварин: ослів, собак, а іноді й корів. Вони тримали їжу в пазурах передніх лап і пожадливо роздирали її зубами.

Кінь-хазяїн звелів одному зі своїх слуг — гнідому огиреві — відв'язати найбільшу з цих тварин і вивести її надвір. Поставивши мене поруч з тварюкою, хазяїн з слугою почали порівнювати нас, оглядаючи з усіх боків, і раз у раз повторюючи слово «єгу». Неможливо описати, який мене охопив жах, коли, придивившись, я впізнав у тій мерзенній тварині справжню подобу людини. Щоправда, обличчя її було широке і плоске, ніс — приплесканий, губи — товсті, а рот — надто великий. Але ж такі риси притаманні всім диким народам, які нівечать обличчя своїх дітей, кладучи їх ниць на землю і носячи на спинах, де вони притискаються лицем до материних плечей. Передні лапи єгу відрізняються від моїх рук тільки довшими нігтями, шорсткістю й коричневим кольором шкіри на долонях та ще вилохатістю на верхньому боці. Така сама схожість була й між їхніми задніми лапами і моїми ногами, та це відомо було лише мені, бо коням заважали її помітити мої панчохи й черевики. Те саме треба сказати й про решту тіла, що відрізнялось лише кольором шкіри та волохатою шерстю.

Попередня
-= 68 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

  08.02.2016

1 ша часть це 20 страниц


  20.02.2015

Класний сайт


  11.02.2015

скільки тут розділів?


Додати коментар