Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мандри Лемюеля Гуллівера

Але найбільше, здається, дивував обох коней мій одяг; ніщо подібне їм досі й уві сні не снилося.

Гнідий огир подав мені якесь коріння, тримаючи його між копитом і бабкою. Я взяв корінець до рук, понюхав й повернув його якомога чемніше. Потім він виніс із стайні єгу шматок ослячого м'яса, але воно так бридко смерділо, що я з огидою відвернувся.

Він тоді кинув м'ясо єгу, який жадібно його зжер. Потім огир показав мені оберемок сіна й мірку вівса, але я похитав головою, показуючи, що й ця їжа не для мене.

Я почав уже побоюватись, що мені доведеться померти з голоду, якщо я не знайду тут когось із моєї породи. Щодо тих мерзенних єгу, то, признатися, я не брав їх до уваги. Вони здавалися мені найогиднішими істотами, яких я будь-коли бачив. Навіть думка про зіставлення цих мерзотних тварин з людиною викликала в мене якнайглибше обурення.

Помітивши з моєї поведінки, яке почуття викликають у мене ці тварини, хазяїн послав єгу назад до стайні. Потім він підніс до свого рота копито правої ноги, чим дуже здивував мене, дарма що рух його був легкий і цілком природний. Він зробив ще кілька знаків, бажаючи довідатися, що я можу їсти. Але я не міг відповісти йому так, щоб він зрозумів мене, а якби він і зрозумів, я не знав, де може він дістати придатну для мене їжу.

Саме в той час повз нас пройшла корова. Я показав на неї пальцем, намагаючись пояснити, що прошу дозволу видоїти її. Мене відразу зрозуміли. Хазяїн провів мене назад до дому і звелів кобилі-прислужниці відчинити одну з кімнат, де в цілковитому порядку стояла сила череп'яного та дерев'яного посуду з молоком.

Кобила дала мені великий глечик молока. Я з насолодою випив його і відчув себе бадьоріше.

Опівдні до будинку під'їхав екіпаж на зразок саней, запряжений чотирма єгу. В санях сидів старий кінь, що був, мабуть, якоюсь значною особою. В нього боліла права передня нога, і на землю він зійшов задніми ногами наперед. Наш кінь, що запросив його до себе на обід, прийняв гостя з великою пошаною. Обідали вони в найкращій кімнаті і на другу страву мали варений у молоці овес, що його всі, крім старого коня, їли холодним, їхні ясла стояли колом посеред кімнати і були поділені на кілька відділів. Хазяїни з гостем посідали на мати. Над яслами був піхтір із сіном, теж розгороджений на відділення. Отже, кожен кінь і кожна кобила їли своє сіно та вівсяну кашу дуже пристойно та охайно. Лошата сиділи скромно й тихо, а хазяїн з хазяйкою поводилися з гостем надзвичайно гостинно та привітно. Сірий кінь звелів мені стати біля нього. З поглядів, які він та старий кінь кидали на мене, і з часто повторюваного слова «єгу» я зрозумів, що вони розмовляють про мою особу.

Перед обідом я надів рукавички. Глянувши на них, хазяїн дуже здивувався і знаками запитав, що сталося з моїми передніми ногами. Три або чотири рази він доторкнувся до них копитом, ніби наказуючи, щоб я надав рукам попереднього вигляду. Я так і зробив, знявши рукавички та поклавши їх у кишеню. Моя слухняність, як потім я довідався, справила на них гарне враження. Мені звеліли сказати кілька слів, а протягом обіду хазяїн називав по-їхньому овес, молоко, вогонь, воду та інші речі, і я повторював слова за ним, що вдавалося мені дуже легко, бо я змалку мав хист до мов.

Коли обід скінчився, хазяїн одвів мене набік і почасти словами, а почасти знаками виразив мені своє занепокоєння тим, що я нічого не їв. Овес по-їхньому «гланнг». Я двічі або тричі вимовив це слово, бо, поміркувавши трохи, вирішив, що з нього можна приготувати такий-сякий хліб. Разом з молоком він підтримуватиме моє життя, поки я втечу до іншої країни, де живуть подібні до мене істоти. Кінь відразу наказав білій кобилі, своїй служниці, принести мені добру пайку вівса в посудині, що скидалась на дерев'яну тацю.

Я підсмажив овес і облущив з нього лушпиння. Потім потовк зерно між двох каменів, узяв води, замісив вівсяник, спік його і з'їв ще теплий з молоком.

Спочатку така їжа, хоч вона й досить поширена по багатьох країнах Європи, була мені не до смаку, але згодом я до неї призвичаївся. За життя свого мені часто доводилось потрапляти в скрутне становище, і це був не перший експеримент, що довів мені, як легко пристосовується людина до всяких умов. До речі, мушу сказати, що під час мого перебування в тій країні, незважаючи на грубе та одноманітне харчування, я ніколи не хворів. Щоправда, іноді я ловив кроля або птаха в сильця, зроблені з волосся єгу, іншим разом — знаходив їстівну траву і варив її або готував з неї салат до свого хліба. Лише зрідка я розкошував, збиваючи масло й п'ючи сколотини. Спочатку мені бракувало солі, але невдовзі я відвик од неї і прийшов до висновку, що споживання її в нас — зайва розкіш, запроваджена пияками, які на бенкетах будили сіллю спрагу. Звичайно, вона потрібна для збереження м'яса під час довготривалих подорожей або в місцевостях, далеких од великих ринків. Але ми не знаємо жодної тварини, яка любила б сіль. Щодо мене особисто, то я, покинувши цю країну, довго не міг зносити смаку солі в стравах, які мені доводилося їсти.

Попередня
-= 69 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

  08.02.2016

1 ша часть це 20 страниц


  20.02.2015

Класний сайт


  11.02.2015

скільки тут розділів?


Додати коментар