Слава ЗСУ!

Та годі вже про це. Інші мандрівники пишуть про своє харчування цілі томи, немов читачеві справді цікаво знати, добре чи погано вони харчувалися. Мені треба було згадати про це, бо інакше ніхто не повірить, що я понад три роки провів у такій дивній країні і серед таких незвичайних істот.

Надвечір мені, з наказу коня-хазяїна, дали особливе помешкання, ярдів за шість од дому, окремо від стаєнь єгу. Там я знайшов трохи соломи і, вкрившись своїм одягом, заснув міцним сном. Та незабаром я влаштувався краще, як читач довідається з дальших розділів.

РОЗДІЛ III

Автор береться за вивчення мови. Гуїгнгнм, його хазяїн, допомагає йому опанувати її. Опис мови. Чимало визначних гуїгнгнмів приходять подивитись на автора. Він коротко розповідає хазяїнові про свою подорож.

Найбільше дбав я про те, щоб вивчити мову, і мій хазяїн (так називатиму я сірого коня надалі), діти і вся челядь у його домі охоче допомагали мені в цьому. Вони вважали чудом, що в такої грубої тварини є якісь розумові здібності. Я показував на різні речі, питався про їхню назву і записував слова в кишенькову книжку, а потім виправляв вимову, просячи когось із сім'ї повторити їх. Найчастіше допомагав мені в цьому гнідий огир — один з молодших слуг мого хазяїна.

Зацікавлений хазяїн багато годин свого дозвілля віддавав моєму навчанню. Він був переконаний (про це згодом він розповідав мені сам), що я — єгу, але його дивували моя ввічливість та охайність і розум: прикмети, протилежні вдачі та якостям тих тварин. Найбільше збивав його з пантелику мій одяг, і він іноді міркував сам собі, чи становить той одяг частину мого тіла. Річ у тім, що я ніколи не скидав його перед гуїгнгнмами, бо роздягався пізно ввечері, коли всі вже спали, і одягався перед тим, як вони вставали.

Моєму хазяїнові не терпілось довідатися, звідки я прибув і де набув розуму, що виявлявся в кожному моєму вчинку. Йому кортіло швидше почути історію моїх пригод. Він сподівався, що чекати доведеться недовго: такі успіхи я робив у вивченні мови гуїгнгнмів. Щоб краще запам'ятати, я записував усі вивчені слова й звороти нашими літерами, а поруч ставив їхнє значення. Одного разу я робив ці записи в присутності хазяїна, і мені було дуже важко пояснити йому, що я роблю, бо ні про книжки, ні про літературу гуігнгнми не мають анінайменшого уявлення.

Тижнів за десять я розумів уже майже всі його запитання, а через три місяці міг дати на них досить докладну відповідь. Хазяїн дуже хотів довідатись, із якої країни я родом і як навчився наслідувати розумних тварин. Адже єгу (до яких, на його думку, я був дуже подібний), хоч і схильні до хитрощів та підступів, найменше з усіх звірів здатні до науки. Я відповів, що приїхав з-за моря, з далекого краю, разом з багатьма такими самими, як і я, істотами у великій порожній посудині, зробленій з дерева. Мої товариші силоміць зсадили мене на цей берег і залишили напризволяще. Зрозуміти мене йому було дуже нелегко, і я допомагав собі численними жестами. Вислухавши, він зауважив, що це якесь непорозуміння, або я кажу те, чого не було (в їхній мові немає слова «брехня» чи «обман»). Він уважав за неможливе, щоб по той бік моря була якась країна і щоб купка диких тварин могла примусити дерев’яну посудину посуватися по воді, куди їм забажається. Він був певен, що жоден гуїгнгнм не зробить такого корабля і тим паче не довірить його єгу.

До речі, слово «гуїгнгнм» по-їхньому означає «кінь», а в буквальному перекладі — «вінець природи». Я сказав хазяїнові, що мені важко ще висловлювати як слід свої думки, але я сподіваюся незабаром розповісти йому й не про такі дива. Тоді він ласкаво доручив своїй дружині, дітям та слугам використовувати кожну нагоду, щоб навчати мене їхньої мови, і сам щодня витрачав дві-три години на заняття зі мною.

Прочувши про незвичайного єгу, що вміє говорити як гуїгнгнм і своїми вчинками та словами виявляє ознаки розуму, нас стали часто відвідувати сусіди — дуже поважні кобили та коні. Вони захоплено розмовляли зі мною і ставили мені силу запитань; я відповідав як умів. Ці розмови дозволили мені зробити такі успіхи у вивченні мови, що через п'ять місяців я розумів геть усе, що вони говорили, і міг цілком пристойно висловлювати свої думки.

Гуїгнгнми, відвідуючи мого хазяїна, щоб оглянути мене та порозмовляти зі мною, вагалися визнати мене за справжнього єгу, бо моє тіло було не таке, як у тих тварин. Їх дивувала відсутність волосся на моїй шкірі. Однак незабаром трапився випадок, що викрив мою таємницю хазяїнові.

Я казав уже читачеві, що кожного вечора, коли всі в домі вже спали, я мав звичку роздягатись і вкриватися своїм одягом. Одного ранку хазяїн удосвіта послав до мене свого слугу — гнідого огира. Коли він увійшов, я міцно спав; тим часом одяг зсунувся з мене, а сорочка закотилась до пояса. Прокинувшись, я побачив біля себе посланця, який, видимо збентежений, безладно переказав мені доручення свого пана. Наляканий моїм виглядом, він побіг до хазяїна й дуже плутано розповів йому про все, що бачив. Я зразу довідався про це, бо коли, одягшись, пішов засвідчити свою пошану його милості, той зажадав пояснень. Його слуга, мовляв, казав, що під час сну в мого тіла інший вигляд, ніж завжди, і запевняв, що частина його біла, частина жовтувата, або у всякому разі не така біла.