Слава ЗСУ!

Доти, щоб якомога більше відрізнятися від клятих єгу, я ревно зберігав свою таємницю, але довше ховати її було неможливо. До того ж я розумів, що вона однаково виявиться, бо мій одяг і черевики, які були в поганому стані, швидко зносяться, і мені доведеться замінювати їх виробами з шкіри єгу або інших звірів. Отож я сказав хазяїнові, що в тій країні, де ми живемо, всі подібні до мене істоти, почасти задля пристойності, почасти через холодну погоду завжди вкривають свої тіла спеціально обробленою шерстю тварин. Щодо мене, то я можу зараз, якщо він накаже, показатися йому без цієї штучної оболонки. Я розстебнув і скинув камзол, потім куртку, роззув черевики, панчохи й скинув штани. Сорочку я спустив, щоб приховати свою голизну.

Хазяїн дивився на те, як я роздягаюся, з великою цікавістю та подивом. Він брав одну по одній усі мої речі поміж копито й бабку та уважно розглядав їх. З осторогою торкнувшись до мого тіла і кілька разів оглянувши мене з усіх боків, він нарешті сказав, що я — справжнісінький єгу і що тепер він не має в цьому ніякого сумніву. Я різнюся від їхніх єгу тільки білістю, гладкістю та м'якістю моєї шкіри, відсутністю волосся на деяких частинах тіла, довжиною та формою пазурів на моїх передніх та задніх лапах, а також тим, що вдаю, ніби завжди ходжу на задніх ногах. Більше він не хотів дивитися на мене і дозволив мені одягтися, бо я починав уже тремтіти від холоду.

Я висловив незадоволення з того, що він так часто називає мене «єгу» — ім'ям огидної тварини, до якої я ставлюся з найбільшим презирством та ненавистю. Я просив, щоб його слова не прикладали до мене ні він, ні його родина, ні їхні знайомі, яким він мене показує. Я просив його також зберегти таємницю мого одягу принаймні до того часу, поки він зноситься, і наказати гнідому огирові — його слузі — мовчати про те, що той бачив.

Хазяїн ласкаво погодився задовольнити всі мої прохання, і таким чином таємницю мою було збережено, аж доки одяг мій зносився, і мені довелося вдаватися до різних хитрощів, про які я оповім пізніше. Він також висловив бажання, щоб я доклав усіх зусиль і опанував їхню мову.

Моя здатність розмовляти і мій розум дивують його, мовляв, куди більше, ніж моє тіло, незалежно від того, одягнене воно чи ні. До того ж йому кортить почути про ті дива, що я обіцяв розповісти.

Відтоді він подвоїв турботи про мою науку, виводив мене до всіх гостей і примушував їх поводитись зі мною якомога чемніше, пошепки пояснюючи, що це викликає в мене добрий настрій, а в такому настрої я стаю ще втішнішим.

Щодня бачившись зі мною під час лекцій і поза лекціями, він засипав мене запитаннями, і я відповідав на них, як умів. Таким чином він поволі дістав деяке, хоч і невиразне, уявлення про те, звідки я прибув на цей острів. Було б нецікаво розповідати про поступовий перехід до справжньої розмови, але врешті я наважився почати розповідь про себе та про свою батьківщину.

Я й раніш намагався пояснити йому, що приїхав з дуже далекої країни, що нас було щось із п'ятдесят душ і що їхали ми у великій порожній дерев'яній посудині, більшій за його будинок. Тепер я описав йому корабель, з допомогою розгорненої хустки пояснив, як посував його по морю вітер; розказав про те, як через сварку мене зсаджено на берег у невідомому мені місці, як спіткався я з єгу і як він урятував мене від них. Коли він запитав, хто зробив корабель, і висловив здивування, що гуїгнгнми моєї країни довірили його диким тваринам, я мусив попередити, що зможу докінчувати своє оповідання тільки тоді, як він дасть слово не ображатися. При цій умові я розкажу йому про обіцяні дива. Він згодився, а я повів розмову далі і сказав, що корабель будували такі істоти, як я. На моїй батьківщині — та й скрізь, де я бував — вони є єдині розумні тварини, і, приїхавши сюди й побачивши стільки розуму в гуїгнгнмів, я був уражений не менше, як був би уражений він або його приятелі, знайшовши розумові здібності в єгу. Я визнаю зовнішню схожість цих істот з людьми і тільки не розумію причини їхнього виродження та здичавіння. Далі я запевнив його, що, якби мені судилося повернутись додому і розповісти про їхню країну, то моїм словам ніхто не повірив би, бо в нас (мушу сказати це, незважаючи на всю повагу до нього, його сім'ї й друзів і пам'ятаючи його обіцянку не ображатися) не можуть навіть припустити, щоб гуїгнгнми були де-небудь володарями, а єгу — худобою.

РОЗДІЛ IV

Уявлення гуїгнгнмів про правду та неправду. Хазяїнові не до вподоби авторове оповідання. Автор докладніше розповідає про себе та свої дорожні пригоди.