Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мандри Лемюеля Гуллівера

Не буду повторювати того, що вони казали. Зазначу тільки, що його милість, здавалося, розумів натуру людську краще, ніж я сам. Він легко вгадував усі наші хиби та вади (навіть і ті, про які я нічого йому не казав), уявляючи собі на нашому місці якого-небудь єгу, обдарованого деяким розумом, і приходив до висновку, — на жаль, надто справедливого, — що ми надзвичайно мерзенні та жалюгідні створіння.

Щиро признаюся, що всі свої знання, які мають хоч деяку цінність, я завдячую тільки повчанням мого хазяїна та розмовам його приятелів. Слухаючи їх, я пишався більше, ніж пишався б славою наймудрішої людини в Європі. Мене захоплювали їхня сила, спритність та доброчесність, а поєднання всіх цих чеснот в одній особі викликало в мене надзвичайну пошану до гуїгнгнмів. Спершу, щоправда, я не відчував перед ними побожного страху, властивого єгу та всім іншим тамтешнім тваринам, але незабаром він охопив і мене. Тільки до нього домішувалася шаноблива любов і вдячність за те, що вони ласкаво відрізняли мене від інших істот моєї породи.

Згадуючи свою сім'ю, приятелів, земляків та людство в цілому, я не міг не бачити в них справжніх єгу — і виглядом, і характером. Деякі розумові здібності та дар слова потрібні їм тільки на те, щоб розвивати природжені вади, які в зародку існують у кожного єгу. Коли мені траплялося бачити свою постать, відбиту у воді ставу або озера, я відвертав обличчя і ладен був радше бачити звичайного єгу, ніж самого себе. Перебуваючи весь час у товаристві гуїгнгнмів і з захопленням дивлячись на них, я поволі почав наслідувати їхні манери та рухи і нарешті настільки засвоїв їх, що мої приятелі ще й тепер кажуть, ніби я ходжу чвалом, по-конячому. Я сприймаю це як комплімент і признаюсь, що не зважаю за образу, коли хто-небудь глузує з моєї вимови, яка дуже скидається на іржання.

Одного ранку, коли я вважав уже, що щасливо влаштувався тут на все життя, мій хазяїн покликав мене до себе раніше, ніж звичайно. Видно було, що він почуває себе ніяково і вагається розпочати розмову. По короткій мовчанці, попередивши, що він не знає, як я поставлюся до його повідомлення, він розповів таке. На останніх зборах, під час обговорення питання про єгу, делегати висловили незадоволення, що він тримає в своїй сім'ї єгу (тобто мене) і поводиться з ним майже як з рідним собі гуїгнгнмом, а не як з твариною. Всім було відомо, що він часто розмовляє зі мною і ніби шукає розваги в моєму товаристві, всупереч законам природи та розуму й наперекір їхнім звичаям. Отже збори умовляють його поводитись зі мною надалі, як із звичайним єгу, або ж вислати мене туди, звідки я прибув. Першу пропозицію ті гуїгнгнми, що бачили мене, рішуче відхилили. Вони доводили, що, маючи деякі розумові здібності, поєднані з вдачею єгу, я з мстивості можу підбити цих тварин утекти в гори, аби звідти нападати вночі на їхні садиби та нищити їхню худобу, бо тільки цього й можна чекати від підлих тварюк, які так ненавидять працю.

Хазяїн додав, що гуїгнгнми — його сусіди — щодня напосідають на нього, щоб він негайно виконав умовляння зборів і вислав мене на батьківщину. Йому здається, що плавом я, туди не доберуся, і він думає, що мені слід було б збудувати сани, якими в нас, як я розповідав, їздять морем. В роботі мені допомагатимуть його слуги і, мабуть, багато хто з сусідів — гуїгнгнмів. Наприкінці він сказав, що якби не умовляння зборів, він сам охоче залишив би мене в себе на службі, бачачи, що я, в міру моїх сил, намагаюся позбутися властивих єгу поганих звичок і наслідувати гуїгнгнмів.

Мене охопив невимовний розпач, і я, не витримавши, впав непритомний до ніг мого хазяїна. Коли я опритомнів, він сказав, що вважав мене за мертвого (бо така природна слабість їм невідома). Я кволим голосом відповів, що смерть була б для мене щастям. Далі я сказав, що не наважуюся засуджувати умовлення зборів та наполегливість його друзів, але моєму дурному розумові ця постанова здається надто суворою. Я зазначив також, що сам не зможу пропливти й ліги, а до найближчої землі не менш як сто ліг, що багатьох матеріалів, потрібних для побудування невеличкого судна, яким я міг би виїхати звідси, в них немає. Проте, скоряючись ласкавій пропозиції його милості, я спробую зробити човен, дарма що вважаю таку спробу за безнадійну, а себе самого за приреченого на загибель. А коли я навіть випадково й урятуюся від смерті, що ж то буде для мене за життя серед єгу, де я знову віддамся своїм колишнім нечестям, не маючи перед собою прикладів, які скеровували б мене на правильну путь. А втім, я знаю, що вирок мудрих гуїгнгнмів добре обгрунтований, і не мені — жалюгідному єгу — ставити його під сумнів. Отже, уклінно подякувавши йому за обіцяну допомогу і попросивши дати мені певний час на збудування човна, я сказав, що докладу всіх зусиль, щоб урятувати своє нікчемне життя, а повернувшись до Англії, сподіваюся прислужитись своїм землякам, вславляючи чесноти гуїгнгнмів, як приклад, вартий всілякого наслідування.

Попередня
-= 83 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

  08.02.2016

1 ша часть це 20 страниц


  20.02.2015

Класний сайт


  11.02.2015

скільки тут розділів?


Додати коментар