Слава ЗСУ!

— Гм! — Мауглі замислено водив кінчиком ножа по долоні.— Досі я не бажав зла нікому з мешканців села. Вони не переслідуватимуть вас. Іще трохи — і їм буде про що клопотатися. Ага! — він прислухався до крику і біганини за дверима.— Балдео вже тут!

— Його послали вранці вбити тебе,— схвильовано мовила жінка.— Хіба ти його не зустрів?

— Я... ми зустрічали його. Йому є про що погомоніти. А за цей час можна встигнути багато. Та спочатку довідаємося, чого вони хочуть. Подумайте гарненько, куди вам краще втекти, і скажете мені, коли я повернуся.

Він стрибнув у вікно і покрадьки дістався дерева, де зібралася галаслива юрба.

Балдео кашляв і стогнав, лежачи на землі. А решта обступила його і розпитувала. Волосся в старого мисливця розкуйовдилося, руки й ноги були подряпані, він ледве язиком володав, але чудово розумів значущість своєї ролі. Він попрохав води, потім почав робити темні й заплутані натяки про перевертнів, відьомський шабаш, злі чари і таке інше, всім цим збуджуючи цікавість присутніх.

— Так! — сказав собі Мауглі.— Знову дурні балачки. Люди таки кревні брати мавп. Спочатку він буде полоскати горлянку водою, потім запалить, а тоді почне патякати. Ну й дурні! Поки він тут править теревені, Мессуа, звісно, ніхто не стерегтиме.

Він стрепенувся і нечутно прослизнув до хати. Тільки зібрався стрибнути в вікно, аж тут хтось лизнув йому ногу.

— Мати,— зрадів хлопець, упізнавши Вовчицю,— що ти тут робиш?

Я почула спів моїх дітей у Джунглях і подалася за тим, кого люблю більше за всіх. Жабенятко, я хочу бачити жінку, яка годувала тебе молоком,— сказала Мати Вовчиця, вся мокра від роси.

— Її зв'язали і хотіли вбити. Я розрізав пута, і вона з чоловіком піде Джунглями.

— Я проводжатиму її. Я стара, але ще не беззуба.— І вона стала на задні лапи і заглянула у вікно до хати. Потім нечутно стала на рівні і зітхнула: — Я годувала тебе своїм молоком, але Багіра каже правду: людина зрештою повертається знову до людей.

— Може, й так,— похмуро зауважив Мауглі.— Та тільки зараз мені не до того. Зачекай тут, але на очі жінці не показуйся.

— Ти ніколи мене не боявся,— втішено крутнула хвостом Мати Вовчиця і зникла в високій траві.

Мауглі стрибнув у вікно і весело сказав:

— Ну, як ви тут? Балдео править теревені, а всі розвісили вуха. Але тільки він скінчить, натовп неодмінно посуне сюди з Червоною Квіткою і вони спалять вас! То як? Що ви надумали?

— Ми порадилися вдвох,— сказала Мессуа.— До Канхівари тридцять миль звідси. Якщо дістанемося туди сьогодні, будемо живі, а ні — то загинемо.

— Ви лишитеся живі. Жодна душа сьогодні не вийде за ворота. Але що він робить?

Чоловік Мессуа, стоячи рачки, копав землю в кутку.

Там у нього сховані гроші,— пояснила жінка.— Більше ми нічого не можемо взяти з собою.

Ага! Це ті кружальця, що переходять із рук в руки, але не теплішають. Хіба вони на щось згодяться в іншому місці?

Чоловік Мессуа сердито озирнувся.

— Який він перевертень? Він просто придурок! На ці гроші я можу купити коняку. Нас так побили, що ми не втечемо далеко, а за годину за нами кинеться все село.

— Кажу вам, не кинуться! Я цього не дозволю. Але кінь — це добре, бо Мессуа зовсім знесилена.

Чоловік ретельно сховав у пояс всі гроші. Мауглі допоміг жінці вибратися назовні, і прохолодне нічне повітря трохи збадьорило її. Але темні Джунглі під зоряним небом були таємничі і страшні.

— Ви знаєте дорогу? — прошепотів хлопець.

Обоє кивнули.

— Гаразд. Тільки ж пам'ятайте: боятися нічого. І квапитися надто не варто. Але... попереду й позаду ви, можливо, почуєте спів.

Краще хай нас розтерзають звірі, аніж спалять люди,— сказав чоловік Мессуа.

Але жінка поглянула на хлопчика і всміхнулася.

— Та кажу ж вам,— терпляче повторив Мауглі, як колись ведмідь Балу повторював йому Закон Джунглів,— жоден зуб, жодна лапа в Джунглях не підніметься на вас. Ніхто — ні людина, ні звір вас не зупинять. Вас будуть охороняти... Він швидко повернувся до Мессуа.— Чоловік твій мені не вірить, але ти віриш?

— Авжеж, любий синку! Людина ти а чи істота із Джунглів, але я тобі вірю.

— Він злякається, коли зачує спів моїх одноплемінників. А ти впізнаєш і все збагнеш. Ідіть спокійно, квапитися нікуди. Ворота зачинені.

Мессуа заридала і впала хлопцеві в ноги, аж він іздригнувся і обережно підвів її. Вона повисла в нього на шиї, ласкаво шепочучи найніжніші наймення, які тільки знала.

Нарешті Мессуа з чоловіком вийшли і попростували до Джунглів, а Вовчиця вискочила зі своєї засади.

— Проведи їх,— кивнув Мауглі.— Та й усіх попередь, щоб їх не чіпали. Подай голос, а я гукну Багіру.