Слава ЗСУ!

Сірий Брат у відповідь тільки клацнув зубами.

— Ми можемо їх хоч до ранку водити, хай кружеляють, як кози на прикорні!

— Та ні, ви тільки трохи їм поспівайте, щоб не нудьгували дорогою. Нехай пісня буде хоч і не весела, зате довга. Можете? І ти, Багіро, підеш? А вночі ждіть мене на околиці — Сірий Брат знає де.

— Ох, коли ж я висплюся! — позіхнула Багіра, а очі аж світилися радістю (ця розвага їй до вподоби!),— я співатиму для цих голяків? Ну що ж, спробуймо!

Пантера нахилила голову, щоб її голос почули якнайдалі, протяжно закричала. Опівнічний погук серед білого дня хоч на кого міг навіяти жах.

Мауглі послухав, як прокотився цей згук по Джунглях. Він то слабшав, то дужчав, то стихав. Хлопчик біг Джунглями і сміявся вдоволено. Він бачив, як вуглярі збилися докупи, а рушниця Балдео задрижала, як лист на вітрі. Потім Сірий Брат провив:

«Йа-ла-хі! Йа-ла-хі!» — мисливський поклик Зграї, коли вона жене поперед себе велику сіру антилопу.

Звуки ці, здавалося, линули з усіх боків. Вони ближчали, ближчали, поки не обірвалися на пронизливій ноті. Решта вовків підхопила цей поклик, і навіть Мауглі міг би поклястися, що вся Зграя жене дичину по гарячому сліду. А потім усі четверо затягли чудову вранішню Пісню Джунглів з усіма переливами й руладами на всю потужність молодих вовчих горлянок.

Ніякий переказ не може передати враження від цієї пісні, а також зловтіху, що її вкладали вовки в кожен звук, коли почули, як затріщали гілки під вагою людей, котрі з переляку полізли на дерево, і як Балдео почав проказувати заклинання й замовляння. Вовки тим часом полягали й поснули, як і всякі чесні трудівники: не можна братися до роботи не виспавшись.

А Мауглі долав милю за милею (по дев'ять миль на годину) і радів, що анітрохи не ослаб після стількох місяців життя серед людей. Він думав лише про те, як звільнити Мессуа з чоловіком із пастки, хоч яка б вона була. А вже потім можна буде порахуватися з усіма за себе.

Спустилися сутінки. Ось і знайоме пасовище, і дерево, під яким очікував його Сірий Брат того ранку, коли Мауглі вбив тигра. Попри злість і образу на людей, у хлопця перехопило подих, щойно він вгледів сільські покрівлі. Усі повернулися з поля раніше і, замість того щоб

«Людям неодмінно треба розставляти пастки на інших людей, без цього вони не можуть,— подумав Мауглі.— Дві ночі тому вони ловили мене, сьогодні — черга Мессуа та її чоловіка. А зараз, очевидно,— знову моя черга».

Він проповз під сторожею, дістався хатини і заглянув у вікно. У кімнаті лежала Мессуа, руки й ноги її були зв'язані, вона важко дихала і стогнала; її чоловік був прив'язаний реміняччям до ліжка. Двері хати були підперті знадвору, і троє чи четверо сиділи на чатах.

Мауглі добре знав звичаї села: поки люди їдять, палять, розмовляють, вони нічого не стануть робити, а як тільки поїдять, їх треба остерігатися. Скоро повернеться Балдео, йому вочевидь буде що розказати. Хлопчик уліз крізь вікно і, нагнувшись над ув'язненими, розрізав реміняччя, вийняв затички з рота і пошукав, чи немає де молока або води.

— Я знала, я знала, що ти прийдеш, синку! — заридала Мессуа і притулила хлопця до грудей.

Мауглі, досі спокійний, аж задрижав, чому — і самому було невтямки.

— Навіщо вони зв'язали тебе? — спитав він по хвилі.

— За те, що ми прийняли тебе як сина, за що ж іще? — сказав чоловік сердито.— Поглянь, я весь закривавлений.

Мессуа не скаржилася, але Мауглі, поглянувши на її рани, заскреготав зубами.

Вони за це заплатять! Чиїх рук це діло?

— Це діло всього села. Мене вважають багатієм, бо у мене багато худоби. А ми з нею чаклуни, бо пригріли тебе.

— Не розумію. Хай розкаже Мессуа.

— Я вигодувала тебе молоком, Натху, пам'ятаєш? — несміло спитала Мессуа.— Адже ти мій синок, якого викрав тигр, але я любила тебе завжди і не забула. А вони кричать, що я — мати перевертня і тому повинна вмерти.

— А що таке перевертень? — спитав Мауглі.— Смерть я уже бачив.

Чоловік похмуро зиркнув на нього спідлоба, а Мессуа всміхнулася спраглими вустами.

— Бачиш? — сказала вона чоловікові.— Я знала, я казала тобі! Який він чаклун? Він просто мій син, мій дорогий хлопчик!

— Син чи чаклун — яка різниця? — буркнув чоловік.— Вважай, що ми вже мертві.

— Он там — стежка в Джунглі,— показав на вікно Мауглі.— Руки і ноги у вас розв'язані. Тікайте.

— Ми не знаємо Джунглів, синку, так, як ти їх знаєш,— почала Мессуа.— Нам не втекти далеко.

— А люди поженуться за нами і знову приведуть сюди,— додав чоловік.