Слава ЗСУ!

«Багіра має рацію,— подумав Мауглі,— до ранку у селі ніхто й не ворухнеться».

Мауглі замислився, і обличчя його ставало все похмурішим.

— Щось не так? — спитала Багіра, притулившись боком.

— Та ні, все якнайліпше. Постережи їх, а я піду подрімаю.

І Мауглі побіг у Джунглі, впав у траву і проспав увесь день і ще ніч.

Прокинувшись, він побачив поруч з собою Багіру, а біля її ніг — забитого оленя. Багірі було цікаво дивитись, як Мауглі оббілував здобич, як він їв, а потім улігся, зіпершись підборіддям на руку.

— Жінка й чоловік дісталися Канхівари без усіляких пригод,— переповіла вона.— Твоя мати послала звістку з яструбом Чілі. Вони знайшли коня того ж вечора і доїхали швидко. Це ж добре?

— Так, добре.

— А твій людський мурашник завмер аж до обіду. А тоді поїли і знову поховалися.

— Вони не бачили тебе?

— Може, й бачили. Уранці я качалася в пилюці на сонечку і від задоволення муркотіла. Ну, Маленький Брате, більше тут робити нічого. Ходімо зі мною і з Балу. Він знайшов дупла з диким медом і хоче показати їх тобі. І ми всі хочемо, щоб ти, як і раніше, був із нами. Не дивися так, а то мені моторошно! Забудьмо про Людську Зграю!

— Забудемо, і дуже скоро. Де сьогодні пасеться Хатхі?

— Де йому заманулося. Хто може знати, де він зараз? А навіщо він тобі? Що може зробити Хатхі, чого ми не могли б зробити?

— Накажи Хатхі, щоб він прийшов до мене зі своїми трьома синами.

— Але, Маленький Брате, хіба я можу наказувати Хатхі — «прийди» чи «піди»? Не забувай, він — Повелитель Джунглів і саме він навчив тебе Заповітним Словам.

— Нічого. У мене теж є для нього Заповітне Слово. Скажи, щоб він прийшов до Жабеняти Мауглі, а коли він не розчує, то скажи, щоб прийшов заради «витоптаних полів Бхаратпуру».

«Заради витоптаних полів Бхаратпуру»,— повторила Багіра, щоб запам'ятати.— Іду! Хатхі, може, й розсердиться, та я з радістю віддам здобич за всенький місяць, аби тільки почути, яке ж то Заповітне Слово має владу над Повелителем.

Вона пішла, а Мауглі сидів і з несамовитою люттю втикав ніж у землю. Він ніколи в житті не бачив людської крові і — що було дуже важливо для нього — ніколи не чув її запаху, аж доки не понюхав закривавлені мотузки на Мессуа. Але вона була така добра до нього! І він її любив. А жорстокість, боягузтво, балакучість людей були йому ненависні. Та все ж він нізащо в світі не позбавив би Людину життя, не хотів би почути цей жахливий запах крові ще раз, хоч би чим погрожували Джунглі. Його план був набагато простіший, і він засміявся сам до себе, згадавши, що на це навернула його одна з оповідок старого Балдео.

— Так, це справді Заповітне Слово,— повернувшись, збуджено шепнула Багіра йому на вухо.— Он вони йдуть! Вони паслися коло річки і послухалися мене, як буйволи!

Хатхі і його троє синів велично простували заростями. Річковий мул іще не висох на їхніх боках, і Хатхі розмірено дожовував зелене стебло банана. Але кожен порух його величезного тіла говорив Багірі (а вона розуміла все з першого погляду), що не Повелитель Джунглів прийшов до хлопчика-вовченяти, а прийшов той, хто боїться, до того, хто не боїться нічого. Троє синів Хатхі стояли погойдуючись позаду батька.

Мауглі підвів голову, і Хатхі побажав йому вдалого полювання. Слон переступав з ноги на ногу, погойдувався, стріпував вухами, струшувався, та Мауглі мовчав. Нарешті заговорив, але до Багіри.

— Я хочу переповісти одну історію, а чув її від мисливця, за яким ви полювали сьогодні,— почав Мауглі.— Це історія про те, як старий і мудрий слон потрапив у пастку і гострий кілок на дні ями розпанахав йому шкіру від п'яти до плеча, залишивши білий слід.

Мауглі простяг руку і, коли Хатхі повернувся, при світлі місяця було видно довгий білий шрам на сірому, як грифель, боці, наче його стьобнули розпеченим залізним дротом.

— Люди витягли слона з ями, але він був сильний і втік, розірвавши пута, і ховався, поки рана не загоїлася. Тоді він повернувся вночі на поля цих же мисливців. Пригадую, в нього було троє синів. Усе це сталося багато-багато дощів тому і дуже далеко звідси, на полях Бхаратпуру. Що ж сталося з цими полями до наступних жнив, Хатхі?

— Жниво зібрав я з моїми синами,— сказав Хатхі.

— А що було із засівом?

— Засіву не було,— відповів Хатхі.— Поля більше ніколи не орали.

— А що сталося з людьми, які жили біля цих полів? — спитав Мауглі.

Вони пішли.

— А житла, в яких спали люди?

— Ми розламали покрівлі, а Джунглі поглинули стіни.

— А що було потім?