Слава ЗСУ!

— Ми напустили Джунглі на п'ять сіл, і в цих селах — і на землях, і на пасовиськах, і на м'якій ріллі — не залишилося жодної людини. Ось так були витоптані бхаратпурські поля, і це зробив я з синами. А тепер скажи мені, Мауглі, як ти дізнався про це? — спитав Хатхі.

— Мені сказав один чоловік, і я бачу, що навіть Балдео не завжди бреше. Це було добре зроблено, Хатхі, а наступного разу вийде ще краще, бо керуватиме всім Людина. Ти знаєш Людську Зграю, яка вигнала мене. Мешканці села ледачі, дурні й жорстокі. Вони не повинні тут більше жити. Я їх ненавиджу.

— А вбивати нікого не треба? Мої ікла почервоніли від крові, коли ми топтали поля у Бхаратпурі, і я б не хотів знову почути цей запах.

— Я теж. Навіщо мені білі кістки? Я просто не хочу їх бачити тут. Нехай шукають собі інше лігвище. Тут їм не можна лишатися. Я чув, як пахне кров жінки, яка давала мені їсти. Вони її вбили б, коли б не я. Тільки запах свіжої трави, що виросте коло їхніх порогів, зможе притлумити запах крові. Від нього в мене пече в роті. Напусти на село Джунглі, Хатхі!

— Ага! — сказав Хатхі.— Отак само пекла мені і моя рана на шкірі, аж поки ми не побачили, як села заросли весняною травою. Я зрозумів тебе, твоя війна тепер стане нашою війною. Ми напустимо на село Джунглі!

Мауглі ледве встиг перевести подих — він увесь аж тремтів від ненависті та образи,— а вже слонів і слід прохолов, і тільки Багіра, охоплена жахом, дивилася на Мауглі.

— Присягаюся зламаним замком, що звільнив мене,— прийшла вона нарешті до тями.— Невже ти те жалюгідне голе дитинча, за яке я заступилася перед Зграєю, коли ти тільки з'явився в Джунглях? Повелителю Джунглів, заступися за мене, за Балу, коли ми знесиліємо, за всіх нас. Ми ніхто в порівнянні з тобою — сліпі цуценята, осиротілі лані, зламана гілочка під ногою.

Багіра насмішила Мауглі тим, що порівняла себе з осиротілою ланню, і він розреготався і реготав так, що сльози виступили в нього на очах, і ніяк не міг зупинитися, поки аж не стрибнув в озеро, щоб отямитися.

А Хатхі і його троє синів тим часом розійшлися мовчки в різних напрямках — на північ і на південь, на захід і на схід. Вони йшли мовчки і за два дні пройшли близько шістдесяти миль. Кожен їхній крок, навіть порух хобота викликали в Джунглях збудження. За ними пильно стежили кажан Манг, яструб Чіль, Мавп'яче Плем'я і всі птахи. Зрештою слони захотіли їсти і мирно паслися протягом тижня — в цьому вони схожі на гірського удава Каа: вони нізащо не будуть квапитися без потреби.

Десь через тиждень Джунглями пронеслася чутка (невідомо хто її пустив), буцімто там і отам — вода і харчі найсмачніші. Отож свині (а вони підуть хоч на край світу, щоб добре попоїсти) рушили перші, за ними — олені, маленькі лисиці, антилопи, дикі буйволи з боліт. Розрізнені і розпорошені стада брели собі і щипали травицю, а коли то там, то там виникала тривога, хтось приносив обнадійливу звістку про хороший харч. То дикобраз Сахі сповіщав, що соковиті пасовища зовсім близько, то кажан Манг пролітав, радісно сигналячи: дорога вільна, то ведмідь Балу з повним ротом коріння плентався повз стадо, жартома або й усерйоз завертаючи його в потрібний бік. Чимало звірів повернуло назад, порозбігалося або не схотіло йти далі, а решта вперто сунула вперед.

Днів через десять сталося ось що: олені, свині і антилопи топталися і рухалися по колу радіусом у вісім чи десять миль, а довкола них ходили хижаки. У центрі кола було село і поля з хлібами, що половіли на сонці, і там на вишках, схожих на голуб'ятні, чатували дозорці, щоб відлякувати птаство та злодіїв.

Темної ночі Хатхі з синами тихо вийшли з Джунглів, зламали хоботами жердини, і вишки попадали, як зламані стебла болиголова, а люди почули глухе гучання слонів. І почалося! Промчали наполохані олені і витоптали сільське пасовисько та оброблені ниви. За ними пробігли тупорилі свині з гострими ратицями і донищили все, що лишалося на полях. Час від часу вовки лякали худобу, і, знавісніла, вона топтала зелений ячмінь і руйнувала береги зрошувальних канав. На світанку облогу в одному місці було прорвано і хижаки подалися назад, залишивши відкритою дорогу на південь, куди ринули олені, стадо за стадом. А хто з хижаків був сміливіший, ті залягли в хащах, щоб наступної ночі довести своє діло до кінця.

Вранці селяни вийшли в поле і побачили, що все посіяне загинуло. Це загрожувало голодною смертю і означало, що треба рятуватися, адже голод і без того щороку підступав так близько до них, як і Джунглі.

Коли буйволів вигнали на пасовисько, голодні тварини побачили, що олені геть-чисто з'їли всю траву, і вони розбрелися хто куди. А присмерком троє чи четверо коней лежали в стійлах з проломленою головою. Звісно, це хазяйнувала Багіра, тільки вона могла так зухвало витягти забиту тварину насередину вулиці.