Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > МАУГЛІ

— Я, може, й мудрий,— сказав Каа, почувши розповідь,— але що глухий, то глухий. А то я почув би пхіал. Не дивно, що травоїди так стривожилися. Скільки ж усього тих собак?

— Іще не знаю. Я пустився бігом до тебе. Ти старіший за Хатхі. О Каа,— Мауглі аж закрутився радісно,— які то будуть лови! Не всі побачать новий місяць.

— І ти туди ж? Пам'ятай — ти лише Людина; не забувай, яка Зграя тебе вигнала. Нехай вовки ганяють собак.

— Це правда — я Людина. Але цієї ночі я сказав, що я — вовк. Це у мене в крові. Я закликав у свідки річку й дерева, нехай вони запам'ятають мої слова. Я мисливець Вільного Народу, Каа, і залишуся ним, поки Руді Собаки не залишать наші місця.

— Вільний Народ! — буркнув Каа.— Вільні злодії! А ти зв'язав себе смертельним вузлом в пам'ять про вовків, які померли! Погане це полювання!

— Це — моє Слово, і я вже сказав його. Дерева знають, і знає річка. Поки не підуть собаки, моє Слово не повернеться до мене.

— Ссшш! Це міняє все. Я думав узяти тебе з собою на північні болота, але Слово, якщо його дала навіть Маленька Людина,— залишається Словом. Це я, Каа, кажу...

— Спершу подумай добряче, Плескатоголовий, щоб і себе не пов'язати смертельним вузлом. Мені не треба твого Слова, бо я тебе знаю...

— Хай буде так,— сказав Каа.— Я не буду давати Слова. А що ти робитимеш, коли прийдуть Руді Собаки?

— Вони мають перепливти Вайнгангу. Я хочу зустріти їх на мілині, а за мною нехай буде Зграя. Ножем та зубами ми заставили б їх відступити вниз за течією річки і трохи б остудили їхні пащеки.

— Вони не відступлять, і ти пащеки їхні не остудиш,— сказав Каа.— Після цієї сутички не лишиться ані Людини, ані вовченят — лише самі кістки.

— Ала-ла! Помирати, так помирати! Славний буде бій! Це правда, я ще молодий і бачив мало дощів. У мене немає ні мудрості, ні твоєї сили, Каа. Може, ти, Каа, щось краще придумав?

— Я бачив сотні і сотні дощів. Перш ніж у Хатхі випали молочні ікла, я вже залишав у пилюці довгий слід. Клянусь Першим Яйцем, я древніший від багатьох дерев і бачив усе, що робилося в Джунглях.

— Але такого ще не було,— зауважив хлопець.— Досі Руді Собаки не ставали нам поперек дороги.

— Що є, те є. А те, що буде,— то лише повернення давно забутого. Посидь тихенько, я порахую свої роки.

Протягом години Мауглі спочивав посеред кілець Каа, граючись ножем, а Каа, вмостивши голову на піску, згадував про все, що побачив відтоді, як вилупився з яйця. Світло в його очах, здавалося, згасло, і вони стали схожими на тьмяні опали, час від часу він різко смикав головою сюди-туди, мабуть, йому снилися лови. Мауглі розслаблено дрімав: він знав — немає нічого ліпшого, аніж добре виспатися перед полюванням, а він звик засинати будь-якої пори, вдень чи вночі.

Раптом він відчув, як тіло Каа надимається і товщає під ним, величезний удав шипів і свистів, ніби меч, вихоплений із піхов.

— Я бачив усе, що колись народилося під місяцем: і великі дерева, і старих слонів, і скелі, що були голими і гостроверхими, перш ніж поросли мохом. Ти ще живий, Жабеня?

— Місяць щойно зійшов,— позіхнув Мауглі.— Я нічого не розумію...

— Кш-шш! Я знову Каа. Я знаю, минуло небагато часу. Зараз ми спустимося до річки, і я покажу тобі, що треба робити з собаками.

Він кинувся у воду, швидкий, як стріла, і поплив до головного русла Вайнганги, трохи вище плеса, що біля Скелі Миру, а Мауглі пірнув слідом.

— Стривай, ти відстанеш, я пливу швидше! Лягай до мене на спину, Маленький Брате!

Лівою рукою Мауглі обійняв Каа за шию, праву щільно притиснув до тіла і випростав ноги. І Каа Поплив проти течії, як це умів робити лише він, і вода забурунилася довкола шиї Мауглі, а хлопця погойдувало на хвилях, що здіймалися від рухів сковзкого тіла удава. Трохи вище Скелі Миру Вайнганга звужується в тісній ущелині, з-поміж скель заввишки до ста футів, і вода скажено вирує серед безлічі великих і малих каменів. Мауглі не бентежило шумовиння води, бо не було такої води в світі, яка б його злякала. Він дивився на скелі і стривожено ворушив ніздрями: в повітрі пахло чимось солодкаво-кислим — так пахне мурашник у спекотний день.

Хлопець інстинктивно занурився в воду, висовуючи голову для того, щоб набрати повітря. Каа зачепився хвостом за підводну скелю і підтримував Мауглі, а вода шалено мчала повз них.

— Це Місце Смерті,— сказав хлопчик.— Навіщо ми тут?

— Вони сплять,— прошипів Каа.— Хатхі не зверне з дороги перед смугастим, але і той і той зверне з дороги, побачивши Рудих Собак. А руді Собаки, кажуть, ні перед ким не сходять з дороги. То скажи мені, Хазяїне Джунглів, хто в нас найголовніший?

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 156.


Останній коментар

давид 19:45:06

фигня


Коля Єльник 26.12.2018

Мне понравилась книга.
Но там есть ошибки.
Эта книга помогла с домашним заданием.
Спасибо за хорошо проведённое время.


Ед 23.01.2018

Одна з найкращих книжок


Додати коментар