Слава ЗСУ!

У своїх мандрах Мауглі побував у трав'янистих нагір'ях Декана і бачив, як ці люті пси спали, бавилися і чухалися посеред ям і чагарників, що слугували їм лігвами. Він зневажав і ненавидів Рудих Собак за те, що від них пахло не так, як від вовків, і за те, що в них між пальцями росте шерсть, тоді як у Мауглі і його друзів ноги гладенькі. Однак він знав — Хатхі розповів йому про це,— яка це страшна сила, зграя диких псів. Хатхі і сам поступається їм дорогою, бо поки всіх собак не переб'ють або дичини не стане мало, вони біжать уперед і вбивають усе живе на своєму шляху.

Акела теж знав дещо про цих диких псів. Він спокійно сказав Мауглі:

— Краще померти разом із Зграєю, аніж самому, без ватажка. Це буде добре полювання, і для мене — останнє. Але ти — Людина, і в тебе ще багато ночей і днів попереду, Маленький Брате. Іди на північ, сховайся там, і якщо хтось із вовків лишиться живий, він принесе тобі звістку про нашу бійку.

— Не знаю тільки,— сказав Мауглі без посмішки,— чи піти мені в болота і ловити там дрібну рибу і спати на дереві, чи прохати допомоги у мавп і гризти горіхи, поки Зграя битиметься внизу.

— Ця битва буде не на життя, а на смерть,— сказав Акела.— Ти ще не знаєш цих рудих убивць. Навіть Смугастий...

— Аува! Аува! — гукнув Мауглі ображено.— Одного смугастого злодія я вбив. А тепер послухай: жили-були Вовк і Вовчиця, мої батьки, а ще жив старий сірий Вовк (не надто мудрий, він нині побілів), котрий був для мене батьком-матір'ю. І тому,— він підвищив голос,— я кажу: коли собаки прийдуть, якщо тільки вони прийдуть,— Мауглі і Вільний Народ полюватимуть разом. І я присягаюся буйволом, що викупив мене, я кажу,— і нехай чують мої слова річка і дерева і запам'ятають їх, якщо я забуду,— ось цей мій ніж буде зубом Зграї. Здається, він іще не затупився. Це моє слово, і я його сказав!

— Ти не знаєш собак, Людино з вовчим язиком! — вигукнув Вантала.— Я лише хочу сплатити їм Кривавий Борг, перш ніж вони розірвуть мене на шматки. Вони посуваються повільно, нищачи все на своєму шляху. За два дні я наберуся сили і почну платити їм Кривавий Борг. А вам, Вільний Народе, раджу тікати на північ і жити надголодь, аж поки Руді Собаки не покинуть ваші місця.

— Ви тільки погляньте! — гукнув Мауглі знущально.— Ми, Вільний Народ, повинні тікати кудись, харчитися ящірками і щурами, щоб якось не здибатися з собаками. Вони полюватимуть на наших землях, а ми ховатимемося на півночі, аж поки їм не заманеться полишити нам наші ж володіння! Вони гидкі пси,— руді, жовтопузі, бездомні, у них шерсть росте між пальцями! І ми, Вільний Народ, мусимо тікати і канючити десь недоїдки, їсти падло! Думайте, вибирайте! Добрячі будуть лови! За Зграю, за вовчиць і вовченят у лігві і на волі, за подругу, що жене лань, ми приймемо бій!

Зграя відповіла хлопцеві коротким гучним гавканням, що пролунало серед ночі так, ніби з тріском впало дерево.

— Ми приймаємо бій! — кричали вовки.

— Лишайтеся тут,— сказав Мауглі четвірці.— Нам знадобиться кожен зуб. А Пхао з Акелою нехай готуються до бою. Я йду рахувати собак.

— Це смерть! — вихопився наперед Вантала.— Що зробить проти рудих убивць цей голяк? Навіть Смугастий, і той...

— Ти й справді чужак,— розсердився Мауглі.— Та ми ще поговоримо, коли пси будуть перебиті. Доброго полювання всім!

І він помчав у пітьму, весь у якомусь хмільному передчутті, не дивлячись, куди ступає, і невдовзі простягся на повен зріст, спіткнувшись об Каа на оленячій стежці біля річки.

— Кш-ша! — сердито прошипів змій.— Хіба так годиться — перти, не дивлячись під ноги і розганяти геть усю здобич?

— Вибач, Плескатоголовий,— підвівся на ноги Мауглі.— Справді, я шукав тебе, та от дивина: кожного разу, коли я тебе бачу, ти стаєш товщим і довшим на довжину моєї руки! Тобі немає рівного в Джунглях, о мудрий, сильний і прекрасний Каа!

— А куди ти так поспішаєш? — голос Каа вже пом'якшав.— Не минуло й місяця відтоді, як один шибеник із ножем жбурляв у мене камінням і називав лісовою кішкою за те, що я, бачите, заснув на галявині.

— Авжеж, та ще й та ще й розігнав оленів, а Мауглі тоді полював. Цей Плескатоголовий зовсім оглух і не чув, як йому свистіли, щоб він звільнив стежку для оленів,— спокійно сказав Мауглі, вмощуючись між пістрявими кільцями.

— А тепер цей лукавець ллє солодкий мед на мою душу, і довірливий удав влаштовує йому м'яке сідало, га, бешкетнику? Ну, тепер тобі зручно? Хіба Багіра зуміє так згорнутися?

Хлопець обняв гнучку, як канат, шию Каа і схилив його голову собі на плече, а потім розповів йому про все, що сталося цієї ночі.