Слава ЗСУ!

Мессуа розсміялася тихим щасливим сміхом і знову заглянула йому в обличчя.

— Значить, я перша? Добре, хоча рідко буває, щоб мати першою сказала синові таку приємну новину. Ти дуже, дуже гарний. Я ніколи не бачила такої краси.

Мауглі крутив головою, намагаючись поглянути на себе ззаду, а Мессуа знову засміялася й сміялась так довго і втішно, що й Мауглі приєднався до неї, а дитина перебігала від матері до Мауглі і теж заливалася сміхом.

— Е, не смійся над братом,— пригорнула дитину Мессуа.— Якщо ти виростеш хоч трохи схожим на нього, ти одружишся з дочкою князя і їздитимеш на великих слонах.

Мауглі не все розумів з її балачки. Від теплого молока та після сорокамильного пробігу він розімлів, згорнувся клубочком і за мить уже спав глибоким сном. А Мессуа одкинула йому волосся з лоба, вкрила ковдрою і почувала себе щасливою.

Він проспав до ранку і весь наступний день, адже чуття говорило йому, що в цій хаті нічого боятися. Нарешті він прокинувся і враз схопився на ноги. Його обличчя торкалася ковдра, і йому наснилося, ніби він утрапив у пастку. Мауглі напружився і вхопився за ніж, готовий до бою.

Мессуа засміялася і поставила перед ним вечерю. У неї були тільки тверді коржі, спечені на димному вогнищі, рис і квашені тамарини. Цього було досить, щоб погамувати голод. А ввечері він щось вполює.

Запах росяних боліт пробуджував у нього голод і тривогу. Його вже гнала далі й далі якась нетерплячка, але ж дитина не злазила йому з рук, а Мессуа неодмінно хотіла розчесати його довге чорне, з сизим полиском волосся. Вона чесала і співала прості дитячі колисанки, називаючи Мауглі своїм сином, просячи його передати малому хоча б дещицю своєї влади над Джунглями.

Раптом очі Мессуа наповнилися жахом — попід дверима просунулася лапа, і знадвору почулося жалібне скімлення.

— Зачекай там, Сірий Брате! Ви не хотіли йти, коли я вас кликав,— сказав Мауглі мовою Джунглів, не повертаючи голови. І велика сіра лапа зникла.

— Не приводь із собою... своїх слуг,— сказала Мессуа.— Я... ми завжди жили мирно з Джунглями.

— І нині мир,— відповів Мауглі, підводячись.— Згадай ту ніч по дорозі до Канхівари. Тоді десятки таких, як він, охороняли тебе. Однак я бачу, що і навесні Народ Джунглів не забуває мене. Мати, я йду!

Мессуа покірно відійшла вбік — він і справді здавався їй богом лісів,— та щойно його рука торкнулася дверей, жінка кинулася юнакові на шию.

— Синку, приходь! — шепотіла Мессуа.— І вранці, і вдень ці двері завжди відчинені для тебе. Глянь, і твій братик сумує.

Горло Мауглі стислося, ніби хтось здавив його, і голос напружено здригнувся:

— Я неодмінно прийду знову... А зараз,— промовив він, уже за порогом і відсторонив голову вовка, що лащився до нього,— я тобою невдоволений, Сірий Брате. Чому ви не прийшли всі четверо, коли я гукав вас тоді, колись давно?

— Давно? Це ж було лише вчора вночі. Я... Ми співали в Джунглях нових пісень. Ти хіба забув?

— Справді, справді!

— Отож. А щойно ми проспівали пісень,— гаряче продовжив Сірий Брат,— я побіг услід за тобою, з усіх сил побіг! Та що ж ти накоїв, Маленький Брате? Ти їв, ти спав з Людською Зграєю?

— Але ж ви не прийшли, коли я вас кликав! — сердито відповів Мауглі, прискорюючи ходу.

— То що ж тепер буде? — спитав Сірий Брат.

Мауглі хотів відповісти, але на стежці, що вела в село, з'явилася дівчина в білому одязі. Сірий Брат зник у кущах, а Мауглі нечутно відступив в очерет і зник, мов дух. Дівчина скрикнула, їй здалося, ніби вона побачила привид. Мауглі розсунув довгі стебла і спостерігав за нею, аж поки вона зовсім не віддаленіла.

— А тепер... тепер я не знаю, що буде,— промовив юнак і зітхнув.— Я так і не почув, чому ж ви не з'явилися?

— Ми завжди з тобою... завжди,— і Сірий Брат лизнув Мауглі п'яту.

— А ви підете зі мною до Людської Зграї? — прошепотів Мауглі.

— Хіба я не пішов із тобою тієї ночі, коли наша Зграя прогнала тебе? Хто розбудив тебе, коли ти заснув у полі? — Сірий Брат помовчав і додав:

— Чорна пантера говорила правду. Людина зрештою повертається до Людини. І наша мати казала те саме.

— І Акела сказав те саме в Ніч Рудих Собак,— додав Мауглі.

— А ще — Каа, який розумніший за всіх нас.

— А що скажеш ти, Сірий Брате?

Вони розмовляли на ходу. Сірий Брат, продовжуючи бігти, відповів розважливо:

— Людське Дитинча, Повелителю Джунглів, мій Брате! Твій шлях — мій шлях, твоє житло — моє житло, твоя здобич — моя здобич, твій смертний бій — мій смертний бій. Я говорю за себе і за трьох братів. Але що ти скажеш Джунглям?