Слава ЗСУ!

— Розказуй тепер, як Безволосий вовк пас тебе, Месо!

— Вовк? Ти? — буйвол сердито місив грязюку.— Та ти просто сопливий хлопчисько, як оті, що кричать в пилюці на полях. Ти — вовк із Джунглів? Хіба мисливець підкрадається, ніби п'явка, заради поганого жарту, щоб зганьбити мене перед подругою? Ану, виходь на тверде, і я... я — буйвол аж пінився від злості, бо всі в Джунглях знають, які вони запальні.

Мауглі незворушно слухав, як віддихується і пирхкає буйвол. А коли бризки трохи вляглися, він спитав:

— Ти часом не знаєш, Месо, яка Людська Зграя живе там за болотами? Я не знаю цієї місцини.

— Іди на північ! — ревнув сердито буйвол. Адже Мауглі зробив йому боляче.— Так жартують коров'ячі пастухи. Іди до села за болотами і хвалися цим.

— Ото подія — зайва подряпина на твоїй вельможній шкурі! Та я таки піду гляну на село. Авжеж, піду, заспокойся! Не кожної ночі Повелитель Джунглів приходить пасти тебе.

І він подався трясовиною, стрибаючи з купини на купину, дивуючись гніву буйвола.

А он над самісінькою землею спалахнула зірка. Та ні, це Червона Квітка! Точнісінько така, біля якої я лежав, коли ще не потрапив до Сіонійської Зграї!

Мерехтіння далекого вогника вабило його, мов нова дичина.

— Я тільки погляну,— сказав він собі,— чи змінилася за цей час Людська Зграя.

І Мауглі, забувши, що він уже не в своїх Джунглях, безтурботно ступав росяною травою, аж поки не дійшов до хатини, де горів вогник. Три-чотири собаки завалували й одразу вгамувалися, почувши глухе вовче гарчання, яке послав їм у відповідь Мауглі. Він потер губу, згадавши той камінь, що ним його пригостили люди кілька років тому.

Двері хатини прочинилися, і звідти визирнула жінка, вдивляючись у темряву. Заплакала дитина, і жінка сказала:

Спи! Це просто шакал розбудив собак. Скоро ранок.

Мауглі, почувши знайомий голос, затремтів, мов у пропасниці. Тоді неголосно, щоб переконатись у своїх передчуттях, гукнув:

— Мессуа! О Мессуа!

Хто мене кличе? — спитала жінка тремтячим голосом.

— Хіба ти забула? — озвався Мауглі, і в горлі в нього пересохло від хвилювання.

Вона причинила двері і схопилася за груди.

— Якщо це ти, то назви своє ім'я! Те, яке я тобі дала!

— Натху! Натху! — відповів Мауглі.

— Іди сюди, синку! — покликала вона.

І Мауглі вийшов на світло і подивився в очі жінці, яка була така добра до нього, саме її він врятував від Людської Зграї.

Вона постаріла, і волосся в неї посивіло, але очі і голос залишилися такі ж, якими він знав їх. Як і всі жінки, Мессуа думала, що хлопець не змінився, очі її здивовано перебігали по ньому з ніг до голови.

— О-о, синку! — вихопилося в неї, і вона впала йому до ніг.— Ні, це вже не син мій, це бог лісів! Ах!

А він стояв у світлі лампи — високий, дужий, гарний, з довгим чорним волоссям до плечей, у вінку з білого жасмину, з ножем на шиї, і справді нагадував казкового юного бога. Дитина, що дрімала в колисці, злякалась і заплакала. Мессуа заспокоїла дитину, а Мауглі стояв, спокійно оглядаючи глечики, горщики, засіки для зерна,— все, що так добре йому запам'яталося.

— Що ти будеш їсти, пити? — прошепотіла Мессуа.— Тут усе твоє. Ми зобов'язані тобі життям. Але ти Натху чи лісовий бог?

— Я Натху,— сказав Мауглі.— І я зайшов дуже далеко від своїх Джунглів. Я побачив цей вогник і прийшов сюди. Я не знав, що ти тут.

— Коли ми прийшли до Канхівари,— несміло почала оповідати жінка,— чоловік став на службу до англійців, і нам дали трохи землі. Правда, вона не така родюча, як у старому селі, та хіба нам багато треба?

Де ж він, той чоловік, що так злякався тієї ночі?

Ось уже рік, як він помер.

— А це? — Мауглі показав на дитину.

— Це мій син, він народився два дощі тому. Якщо ти бог, подаруй і йому Милосердя Джунглів, щоб його ніхто не зачепив серед твого... твого Народу, як не зачепив нас тоді.

Мессуа підняла дитину, і та, забувши свій страх, потяглася до ножа, що висів на грудях Мауглі. А хлопець м'яко відвів маленьку ручку.

— А якщо ти Натху, якого вкрав тигр, то він твій молодший брат. Я розпалю вогонь, і ти нап'єшся гарячого молока. Тільки зніми жасминовий вінок, від його запаху паморочиться голова.

Мауглі пив довгими ковтками тепле молоко, а Мессуа крадькома гладила його по плечу, не зовсім певна, що це її Натху, а не якийсь казковий бог Джунглів.

— Синку,— сказала нарешті жінка, і її очі зблиснули гордістю.— Чи казав тобі вже хто-небудь, що ти найгарніший у світі?

— Що? — перепитав Мауглі, бо ніколи не чув нічого подібного.