Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > МАУГЛІ

«Мені важко,— подумав він.— Пора пробігтись! Зроблю весняну прогулянку в північні болота, а потім повернуся».

Мауглі покликав братів, але ніхто з чотирьох його братів не обізвався. Вони були дуже далеко і співали Пісню Місяця разом з вовками Зграї.

«Ну от,— сказав сам собі Мауглі, хоча й розумів, що нещирий,— як від Диких Собак боронити або від Червоної Квітки — то біжать до Мауглі. А щойно розпукнулося Весняне Вічко, то всі наче втратили глузд».

Він трохи пополював, щось там кинув до рота, щоб не обважніти перед весняним бігом. Це була справжня біла ніч, як її називають. Кожен пагінець, здавалося, од ранку витягся більше, ніж за місяць. Із гілки, яка напередодні була зжовкла і зів'яла, закапав сік, коли Мауглі зламав її. Мох м'яко стелився під ноги, трава лоскотала підошви.



Мауглі голосно заспівав від захоплення і рушив з місця. Він не біг, а летів. Хлопець вибрав довгий схил через густі хащі до північних боліт. Пружна земля аж угиналася під ногами. Ноги Мауглі, звичні до всього, несли його легко, як пір'їнку. А траплялася гнила колода а чи камінь — він перелітав через перешкоду без усяких зусиль. Коли йому набридало бігти, він хапався за ліану і злітав на дерева, отак мандруючи верхніми дорогами. А тоді знову спускався вниз по довгих ліанах.

Йому траплялися низини, що струменіли денною спекою, в оточенні вологих скель, і груди його спрагло вбирали нічні пахощі квітів; ліани, поспіль заквітчані, темні переліски, де місячне сяйво лягало рівними смугами, схожими на мармуровий візерунок; хащі, де молода парость була йому по груди і навіть хапала за плечі; і верхів'я пагорбів, усипані камінням, що по ньому він стрибав, лякаючи в норах лисиць. Звіддалік долинало вепрове «чух-чух» — той гострив об стовбур ікла, а потім він побачив і самого звіра, самотнього, з піною на морді, що шалено роздирав руду кору дерева. А то він звертав убік і пролітав мимо двох несамовитих буйволів з опущеними головами, закривавлених так, що вони здавалися чорцими при світлі місяця. Або десь коло річкового броду він чув ревіння Джакали, крокодила, який мукав, наче бик. А то він полохав Отруйне Плем'я, але перш ніж гадюки встигали вкусити його, він уже виблискував п'ятами по річковій гальці, а потім зникав у Джунглях.

Отак він і біг цієї ночі, то співаючи, то вигукуючи, і почувався щасливим. Пахощі нічних квітів попередили його, що десь близько болота, а вони лежали значно далі за найвіддаленіші місця, де досі він бував.

І знову ж таки, людину, виховану людиною, вже засмоктала б трясовина, та у Мауглі ноги наче самі бачили і несли його з купини на купину, з острівця на острівець. Він прямував до середини болота, полохаючи диких качок, і там присів на порослу мохом колоду, що стирчала з чорної води.

На болоті прокинулося все птаство, та воно було раде весні, і ніхто не помічав Мауглі, який сидів серед високого очерету, наспівуючи пісеньку без слів, і придивлявся до своїх твердих підошов, відшукуючи в них колючки. І знову смуток огорнув його душу.

— Воно прийшло за мною,— промовив він неголосно і оглянувся, чи не стоїть у нього за плечима оте «воно».— Ні, немає нікого.

Нічний гомін не вщухав, але ніхто — ні звір, ні птах — не озвався до юнака, і нове відчуття горя охопило його.

— Я умираю в болотах, вражений отрутою,— зітхнув Мауглі.— Юнак був такий засмучений, що ледве стримував сльози.— Потім,— продовжував Мауглі,— вони знайдуть мене в чорній воді. Ні, я повернуся в свої Джунглі, щоб померти коло своєї любої Багіри! Хай там що, а я належу Джунглям!

Тепла сльоза скотилася по щоці і впала йому на коліна. У такому душевному неспокої Мауглі почував себе щасливим і нещасним водночас. Чи зрозуміле вам таке химерне щастя?

Мауглі згадав бій на берегах Вайнганги і так голосно вигукнув останні слова, що серед очерету підхопилася на ноги буйволиця і пирхнула:

— Людина!

— У-у! — ревнув дикий буйвол Меса.— Це не Людина, це лише безволосий вовк із Сіонійської Зграї. У такі ночі він завжди бігає, мов навіжений.

— У-у! — відповіла буйволиця, нагинаючи голову.— А я думала, що це Людина.

— Кажу ж тобі, ні. О Мауглі, чи не загрожує небезпека? — мукнув Меса.

«О Мауглі, чи не загрожує небезпека?» — передражнив його хлопець.— Ти тільки й думаєш про небезпеку! А Мауглі бігає сюди- туди по лісі і стереже вас! Тільки хто з вас подумає про Мауглі, який блукає серед ночі Джунглями?

Мауглі не втримався від спокуси підкрастися очеретом до буйвола Меси і вколоти його гостряком ножа. Здоровенний буйвол вискочив із грязюки, наче снаряд, а Мауглі сів і засміявся.

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 156.


Останній коментар

давид 19:45:06

фигня


Коля Єльник 26.12.2018

Мне понравилась книга.
Но там есть ошибки.
Эта книга помогла с домашним заданием.
Спасибо за хорошо проведённое время.


Ед 23.01.2018

Одна з найкращих книжок


Додати коментар