Слава ЗСУ!

— Рік повертає на тепло,— сказала вона.— Джунглі прокидаються, і листя це знає. Як добре!

— Трава ще суха,— Мауглі висмикнув пучок рослин із корінням.— Навіть Весняне Вічко, червоний маленький дзвіночок, іще не розкрилося... Гей, Багіро, не гоже чорній пантері качатися на землі і розмахувати лапами, наче дика кішка?

— Аоу? — відгукнулася пантера. Видно було: вона думає про щось інше.

— Я ж бо й кажу: не гоже чорній пантері позіхати і качатися на землі? Ми ж таки господарі Джунглів.

— Це правда, я чую, дитино.— Багіра квапливо струснула пилюку із скуйовджених чорних боків (вона саме линяла).— Певна річ, ми з тобою господарі Джунглів! Хто сильніший за Мауглі? А хто ще такий мудрий, як він?

Її голос був дивно-протяжливий, і Мауглі обернувся: чи не сміється пантера, бо в Джунглях багато слів звучать двозначно.

— Я сказала, що я з тобою згодна. Здається, я на мить забула, що Людське Дитинча вже виросло.

Мауглі сидів, зіпершись ліктями на коліна, і дивився на сонячну долину. Десь у лісі під горою якийсь птах хрипким непевним голосом пробував перші ноти весняної пісні. Це був лише відгомін повноголосої переливчастої пісні, яка згодом наповнить Джунглі. Але Багіра почула цей спів.

— Це Ферао, червоний дятел,— мовила Багіра.— Він згадує весняну пісню. Мені теж треба пригадати мою. І вона почала муркотіти і наспівувати тихенько, прислухаючись до свого голосу. Він, схоже, її не задовольняв, і вона починала свою весняну пісню знову й знову.

У Джунглях Індії пори року переходять одна в одну майже непомітно. їх начебто завжди дві: дощова і суха. Та придивившись пильніше, ви помітите, що всі чотири пори року змінюють одна одну належним чином. Найдивовижніша з них — весна, адже їй не доводиться вкривати голе чисте поле новою травою й квітами, їй треба пробитися крізь злежане після зими, ще зелене листя, щоб утомлена напівроздягнена земля знову відчула себе юною і свіжою. І весна це робить так добре, що немає в світі іншої такої весни, як у Джунглях.

Настає день, коли старі збляклі пахощі у важкому повітрі наче вивітрюються. Цього не можна передати, можна тільки відчувати. Потім настає інший день, коли всі пахощі робляться новими і прекрасними, вуса мешканців Джунглів тремтять у передчутті приємних несподіванок, а зимова шерсть спадає з них довгими, збитими на повсть клаптями. А тоді невеличкий дощ, і все довкола — дерева, кущі, бамбук, мох, листя рослин,— усе починає рости, і, здається, можна навіть почути, як струмує в них сік. Це зелено шумує Весна, і це не бджоли, не дзюрчання води і не вітер у верховітті, а голос пригрітого сонцем, щасливого світу.

Раніше Мауглі завжди радів приходу весни. Саме він помічав Весняне Вічко в густій траві і першу низку весняних хмаринок, яку в Джунглях ні з чим не сплутаєш.

Його голос можна було почути під зоряним небом у вологих низинах, густо порослих різнотрав'ям, там він підспівував хорові жабок або передражнював маленьких сов, що ухають цілісіньку ніч. Як і весь його Народ, із усіх пір року він вибирав весну для нескінченних мандрів і отримував насолоду, коли біг миль тридцять — сорок, а то й п'ятдесят, біг від сутінків до ранкової зорі; а назад повертався захеканий, з вінком із свіжих квітів на голові. Четвірка вовків не супроводжувала Мауглі в його гонах по Джунглях — вона ходила співати пісень з іншими вовками.

У мешканців Джунглів багато клопотів весною, і Мауглі чув, як вони мукають, ревуть, кричать, свистять. їхні голоси звучать не так, як у інші пори року, і тому Весна називається Порою Нових Пісень.

Настав перший ранок весни, і павич Мор, яскравіючи бронзою, блакиттю та золотом, сповістив про нові запахи в Джунглях. Мауглі хотів відповісти йому, але слова застрягли в горлі, і невтішна туга охопила його. Він не міг зрозуміти, що це з ним, і оглянув себе — йому здавалося, що він наступив на колючку. Мор кричав про нові запахи, і інші птахи підхоплювали його спів, а зі скель над Вайнгангою Мауглі почув хрипкий виск Багіри, схожий чи то на клекіт орла, чи то на кінське іржання. Угорі, з-поміж соковитого гілля, галасували Бандар- Логи. Мауглі стояв і хотів відповісти павичеві, але з вуст його зривалися самі зітхання.

— У Джунглях пахне по-новому! — просвистів павич Мор.— Доброго полювання, Маленький Брате! Чому ж ти мовчиш?

— Маленький Брате, доброго полювання! — просвистів яструб Чіль, ширяючи у високості разом зі своєю подругою.

Легкий весняний дощик — його називають слоновим — пройшов по Джунглях широкою смугою, залишивши за собою умите молоде листя, і почепив над лісом осяйну веселку, а тоді радо гримнув наостанок. Весняний шум стих на хвильку, а всі лісові мешканці, навпаки, загомоніли всі разом. Лише Мауглі мовчав.