Слава ЗСУ!

— Пильнуйся, княжеі

Богдан підсвідоме нахиливсь, і над самою головою йому прошелестіла в повітрі важка палиця, обкута залізом, улучила в якогось можа-русина й вибила його з сідла. Богдан лише глянув і зострожив коня, бо в раті всіх не пережалієш і всім не допоможеш, а він доконче мусив гнати на свій правий край, де тепер поряд із остроготами Ардаріка, Велімира, Видимира й Тодомира вступили в січу з римськими легіонами й русичі.

Богдан прибув дуже вчасно. Три комонники в шоломах із кінськими гривами опосіли Ардаріка, й той ледве змагав одбиватись. Великий князь відчепив од сідла свою важезну палицю, власне, гатило, розмахнувся й посадовив одного коня на зад, перебивши йому хребець коло крупа. Кінь страшно закричав, спинаючись на передні ноги, й доки легіонер намагався встати, Богдан поклав і його коло коня. Другому вершникові Гатило перебив широколезу рогатину, позбавивши зброї, третього вже доконав Ардарік.

— Видів єси, що на середині? — гукнув Великий князь, перекрикуючи людський гамір та ляскіт оружжя.

— Слава тобі! — вигукнув Ардарік, обтираючи піт із виду й лаштуючись устряти в нову січу.

На витолоченій траві лежали й судомилися в передсмертних муках тисячі й тисячі можів і в латах, і в гунях, і в кольчугах. Живі топталися ногами по живих і мертвих, кони чавили копитами тих, хто впав і силкувався звестись, докруж лунали зойки й прокльони, й дві стіни до зубів зоружених людей намагалися попхнути одна одну назад.

Бойовище було в розпалі, й Гатило з млістю в серці думав, чиї ж кумири переможуть сьогодні — римські чи таки руські.

З лівого краю прискакав нарочитець:

— Князь Годой рече, аби-с дав трохи комонників!

Комонників вільних не було, й Гатило помчався сам до полків Годоя. Десь там рубався поперед своїх чубатих косаків і його син Данко. Богданові раптом защеміло в грудях, мов од жалючої стріли. Він уп'явсь острогами в змилені боки жеребця. Старий Годой, утрапивши в січі шапку, бився з готами простоволосий. Сивий оселедець метлявся по голеному тім'ї й ліз у вічі. Гатило пристроївся поруч і, коли під ударом його важезної палиці впало двоє «латаних», крикнув косацькому князеві:

— Не виджу Данка!!! Де є?!!

Старий Годой, не припиняючи рубати мечем, у проміжку між двома вдарами кивнув назад:

— Та-ам!

Гатило завернув коня й мало не зіштовхнувся з гнідим волохатим жеребчиком Вишати.

— Данка! — крикнув Вишата за своєю звичкою тільки одне слово. Гатилові стислося серце.

— Живий?!

Вишата кивнув і докинув:

— Нога!

Поранена в січі нога — то ще й повезло Данкові, й Гатило подумки молився Перунові та Юрові Побіднику, щоб се було одне з тих прикрощів, які йому наворожили вчора ввечері. Він знову повернувся до Годоя й вимахував там своїм гатилом добру годину. Готська, пущена здалеку стріла вп'ялась йому в груди, прорвала двоє колець кольчуги й застрягла в м'язі. Гатило хотів висмикнути, та навершя відломилося й не давало змоги махати рукою. Він одскакав сажнів на п'ятдесят і заходився скидати з себе кольчугу. Площик стріли впинався в груди й викликав біль. Гатило силою рвонув кольчугу й стяг із себе, лишившись в одній сорочці. Він лапнувся — пазуха була в крові — й насилу витяг бронзове жало, слизьке й невловне. Й у цю мить на нього ринулося душ із п'ятеро закутих у панцири латинян.

Гатило насилу прикрив себе щитом од улучно кинутої сулиці. Про кольчугу не було часу думати. Вона впала додолу разом із шоломом. Гатило вихопив меч і пригнувся до холки жеребця. Розпашіла в бою тварина, могутня, як і її вершник, грудьми збила переднього коня напасників. Князь розвернувся й, уникнувши нової сулиці, вдарив мечем латинця, що кидав її. Удар виявився такий страшний, що лезо меча, мов шматок вогкої глини, перетяло латинця надвічі від шиї до пояса. Тоді зліва, саме в ту мить, коли Гатило вже замахнувся, підскочив третій легіонер і вибив йому з руки меч.

Усі троє надали переможний крик. Гатило не відав, чи вони впізнали його, чи ні, але йому здалося, що збираються ловити знеоруженого русина, голого й безпорадного, в самій сорочці, навіть без шолома чи шапки, з довгим сивуватим пасмом оселедця на чисто виголеному тім'ї. Він теж закричав своїм страшним голосом і, відчепивши з луки сідла величезну дубиняку на три лікті, ковану залізними та мідними смугами й булавицями, зострожив коня.

Впав один «безсмертний» з розчавленим панциром, другого Богдан здогнав коло самої січі. Сталеві лати хрипко дзенькнули, й римлянин повис в одному стремені з перебитим хребтом. Останнього Богдан уже й не бачив, куди той утік.

Повернувши коня до того місця, де на нього допіру напали, Великий князь, не злазячи, підібрав свою кольчугу, знайшов і меч, аж тоді до нього прискакало троє руських боляр і троє можів.