Слава ЗСУ!

Звичайно, все було в волі Валентиніановій, і він міг би старанно добрати можа своїй сестрі. Недолугих і геть дурненьких патриціїв у Римі жило багато, навіть серед громадян найвищого титулу. Таких суперників молодий імператор не боявся, але де гаранція, що Юста не народить йому небожат можеської плоті? А діти ростуть вельми швидко. Та хіба ж не бувало, що й немовлят саджано на стіл? Скілько завгодно, й у сьому сам Валентиніан був уже свідком, коли в Константинополі став імператором його двоюрідний брат Теодосій Другий, який тоді ще ледве спинався на ніжки, а на золотий стіл його підсаджувала лисиця Пульхерія.

Так минали місяці й літа, Валентиніан усяко зволікав із сестриним заміжжям, але привид ще не народженого небожа-суперника дедалі наполегливіше переслідував його й снивсь уночі. Вбити сестру Валентиніан не міг — він любив її, по-своєму, але любив, їх зблизило важке спільне дитинство. Й Валентиніан одваживсь на інше. Коли Юсті сповнилося двадцять, вона раптом зачинилась од усього світу в своєму хоромі. Для Рима то було громовицею з ясного неба: Юста-Грата Гонорія дала обітню дівства?! Та палка й жагуча Юста, в яку молоді патриції залюблювались із одного погляду, Юста, з якої аж променилася любов!

Але імператорова сестра сама заявила про свою обітницю, й лише Валентиніан знав, як йому пощастило сього домогтись.

Так минуло три літа, й Рим почав забувати про Юсту, та в літо четверте вона зненацька втекла. Втекла, бо жила в хоромі вільно й мала достатньо срібла і золота, її впіймали дуже швидко — не встигла дістатися й Сіцілїї. Тоді брат просто замкнув Юсту. Відтепер вона замешкала в хоромі з десятьма євнухами й не могла виходити за поріг, бо й порогів не було: Валентиніан оточив її хором високими мурами й поставив неприступну сторожу з євнухів-ефіопів. І знову потяглися літа за літами, й усі спроби Юсти-Грати Гонорії вирватися на волю лишались марними.

Гатило знав про долю сестри західнього імператора — він мусив знати все про всіх значних володарів. Минулого ж літа до городу Києвого прибився гонець. Він мав лише двох супровідників і жодної учти, але назвався слом від Риму. Гатило наказав котромусь незначному боляринові прийняти його, та сол, безвусий євнух, домагався до «гунського імператора» й передав йому важкий золотий перстень із дванадцятьма камінцями-кривавцями.

То була печатка Валентиніанової сестри. Словами ж євнух переказав таке:

— Світла царівна Юста-Грата Гонорія сле тобі сей перстень і свою мольбу визволити її й узяти собі жоною. А віно вона принесе тобі добре: всю провінцію Галлію вкупі з готами аквітанськими й усіма язиками, що в Галлії сидять віддавен і віднедавен.

Перстень Богдан Гатило лишив, але слова жодного не велів переказувати Валентиніановій сестрі. Тепер же вона сама прийшла до нього, й сиділа в його полотці, й розгублено зорила на нього...

— Яку маєш надобу? — непривітно спитав Гатило, й царівна встала. Вона з твердим латинським виголосом проказала грецькою мовою, бо грецькою звернувся до неї й він:

— Прийшла-м до тебе...

— Виджу. Пощо?

— Заженись на мені.

Гатило ще не встиг до пуття стрясти з себе лишки важкого сну й тільки хмикнув, стоячи в отворі входу. Та вона чекала відповіді, й князь мусив щось одповісти. Він сказав перше-ліпше, що спало йому на думку, й то були слова давно колись читаної грецької книги, званої Святим письмом:

— Есфір стала жоною цісаря Артаксеркса, щоб порятувати Мордохая?

Юста заворушилася, й він докинув:

— Пощо віддаєш себе в жертву? Артаксеркс повертає меч свій у другий бік. Чи не відаєш того?

— Чого?..

— Я не піду на твій Рим, діво. Марно прийшла єси. Артаксерксові непотрібна жертва ся.

Вона говорила схвильовано, але твердо, певно, давно вже обдумала те, що казала:

— Поведи мене в город свій.

— Маю жону собі... Й не їдну.

— Дарма.

— Але ж ти єси християнка!

— Дарма. Заженися на мені. Я давно тебе думаю. Слала-м тобі й перстень, і серце дарувала...

— Перстень... — Гатило навіть не відав, де той перстень зараз. — То Валентиніан опростив тебе? Дав тобі волю?

Очі в Юсти спалахнули хижим чорним блиском, і Гатило подивувався: невже можна так ненавидіти рідного родака? Їй же від згадки про брата мов заціпило, й вона лише руку підняла. Рука випорснула з просторої одежини, й Богдан тільки тепер помітив, яка ся діва гарна й випещена.

— Ти втекла-с від нього?

Юста-Грата Гонорія проказала:

— Коли Рим облягають варвари, він одпускає своїх робів на волю.

Гатило приступив до неї ближче й спробував побачити в очах, що вона думає. Вічі тепер дивилися просто, великі й виразисті, й раптове почуття заполонило його, й він ледве стримався, щоб не торкнутися сієї діви руками. Зіниці в неї аж горіли, й він одвів погляд убік. Юста підійшла ближче й заговорила, повільно добираючи важкі грецькі слова: