Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Меч Арея

Сонце хилилося до заходу, й князь лишив нарочитого можа переночувати в своєму теремі. Той погодився, бо до Витичевого стольного городу їхати ж цілий день. Увечері Богдан сказав йому:

— Перекажи Великому князеві, що я не можу сповнити його волю. Скажеш, у... Гатила всього півсотні можів, сподужих носити меч. — Він подивився чоловікові під кущаті брови, бо той ховав очі додолу, й спитав: — Яке твоє ймено?

— Морятин, княже, Морята.

— Так і речи дідові моєму: п'ятдесят комонників. Ураці Морятин, забравши своїх отроків, які переночували в старого конюшого Вишати, поїхав, а наступного вечора був знову в Києвому городі. Здавався марним і хворим. Богдан поклав усе те на карб неблизької дороги, та Морятин скинув гаптовану гуню, задер полотняну сорочку й повернувся до нього спиною.

На спині хрест-навхрест червоніло кілька кривавих запечених посмуг.

— Видиш, княже, — похмуро сказав він. — Пожалій старця, коли між єси. — Й додав, уже натягаючи гуню: — Мовить, нехай бере свої п'ятдесят, я приточу.

Богдан спитав зовсім недоречне:

— Скільки маєш літ, Морятине? — Й подумав: «Якщо вдвічі більше, ніж мені, — посовіщуся, коли ж ні — то ні».

Морятин відповів:

— Стільки, скільки твої можі комонні.

— П'ятдесят?

— А так.

Тепер він не знав, що сказати. Було шкода старого, та давня звичка загадувати уроки не дозволяла погоджуватись. Його розібрало зло на Рогволода. За що дід його ненавидить і хоче збутися?

Він спитав:

— Роговолодичі де зараз?

— А де! — відповів нарочитий між. — Єдин у Холмах, як і був, а сей тут, при вітцеві.

— Єутихій?

— Єутихій.

— Чого Рогволод не после його на ясів?

— Сього не відаю, княже.

— Страшиться?

— Не відаю.

— Береже для... столу?

Морятин зітхнув, але не відповів нічого. Тоді довгим поглядом утупився в Богдана й похмуро проказав:

— Уп'ять закоториться земля Руська...

— То ж пощо?

— Бо їдного тягне сюди, другого туди, й комождий князь дивиться не на Витичів, а геть.

Богдан силкувався зрозуміти, куди гне нарочитий між, тоді, здається, збагнув і промовив:

— Повідають, Велімир усі землі під собою мав. — І швидко зиркнув у вічі Морятанові, але очей таки не побачив за кошлатими брівми, — Пощо ти од мене ховаєшся, нарочитий може?

Нарочитець відповів:

— У Велімира був меч Юрів. . — Знаю. Ти його бачив єси?

— Без Юрового меча готів би з виї своєї не скинули. Всі князі й усі землі пішли за Велімиром тоді.

— Ти його бачив єси? — наполіг київський князь.

— Велімира-м бачив. Був єсмь отрочам, а бачив. Тринадесять літ мав єсмь тоді.

— Меч, питаю, меч Юрів бачив єси?

— Малий був єсмь тоді, княже, — вхиливсь од відповіді Морятин.

Князь охолов і по хвилині мовив уже таким голосом, який не терпів заперечень:

— Те й передаси Великому князеві: негоден, мов, Гатило на ясичів іти, бо у стольному городі ліпші за нього. Зумів єси?

Морята знав уже, що розмову закінчено й що сей молодик не призвичаївся ще ламати свого слова. Богдан же Гатило думав про інше. Великий князь тепер остаточно підніме забороло. В голові на мить майнула чи то думка, чи тільки тінь, що спина в сього літнього можа вже помережана попругами й помережиться ще дужче, та він потиснув у собі ті непотрібні жалощі. Коли кинуто виклик — сподівайся гостей, і нічого тут більше не вдієш.

Рано-вранці Морятин побрав дорогу на Витичів. Рушаючи, він торкнувся правицею споришу біля теремного ґанку, чим дуже здивував молодого київського князя. Більше того: Богданові навіть привиділось, що той схилився перед ним нижче, ніж то заведено. Князь теж оддав шану нарочитцеві й, коли той зі своїм почтом зник за ворітьми двірня, а далі й за вже розчиненою на день Полудневою брамою, — пішов оглядати свою твердь.

Самий вигляд її викликав у князеві зневажливу посмішку. Город був оточений дубовими й модриновими палями, заввишки по шолом комонникові. Гострокіл починався з Полунічних воріт, ішов над самою кручею вздовж Почайни, тоді звертав туди, звідки тік Хрещатик, далі йшов на захід, переступивши через Полудневі ворота, брався круто на полуніч, потому вигинавсь на всхід аж до першої брами. З трьох боків були стрімкі вирвища, й се могло втішати. Та лишалися ще два нічим не захищені боки, які виходили на рівні вигони.

Богдан подумав, що їх належить зміцнити бодай сяким-таким валом та ровиком. Але ж коли? Вздовж гостроколу йшов піднятий майже на сажень поміст — у час оборони можі стояли на помості й відганяли напасників, коли ті намагалися здолати гострокіл.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!