Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Кара розглядав мою майстерню, намагаючись усе тут запам'ятати: довгі ножиці для паперу, чашечки з миш'яком, чаші з фарбами, турю біля вогнища, кавові філіжанки, дзеркало, яким я контролюю розмір сторінок, мої мінтани.[92] Він глянув, як проникає світло крізь відкриту половину вікна, і пильно подивився на червоний кушак моєї дружини, який лежав скраю, як гріх вона впустила його, коли поспіхом виходила з кімнати, почувши стукіт у двері.
Хоча я й не довіряв Карі, проте не перешкоджав йому зухвало розглядати виконані мною малюнки й кімнату, де мешкав. Знаю: моя пиха приголомшує кожного, однак я заробляю найбільші гроші, отже, я — найкращий маляр! Це так, бо Аллах захотів, щоб малюнок ніс радість, аби показати справді зрячому, що радість — це світ.
13. На мене кажуть — Лейлек
Був час обіднього намазу. Хтось постукав у двері. Дивлюсь — Кара. Знався з ним аж-аж у дитинстві. Ми обнялись. Він змерз, увійшов до хати. Я навіть не спитав його, як знайшов мій дім. Дядько послав його до мене вивідати, чому зник Заріф-ефенді, де він може бути. Одначе Кара прийшов не тільки за цим, приніс звістку про майстра Османа й сказав, що має до мене запитання. Майстер Осман вважає, що справжнього маляра з-поміж інших вирізняє час, час, відведений його малюнкові на існування. Яка моя думка? Послухайте.
МАЛЮНОК І ЧАС
Усім нам відомо: маляри з давніх-давен сприймають світ так, як дивляться на нього нинішні європейські художники-ґяури. Наприклад, ті ж арабські майстри малювали все: побачили бродячого собаку на вулиці або прилавок із торговцем пахучої селери — й відтворили на папері. Але нинішні європейські майстри-ґяури — далекі від поняття стилю. яким так зарозуміло хизуються. Світ на їхніх картинах такий нудний та обмежений, ніби в ньому тільки й є, що собаки та селера. Згодом відбулися ще деякі події в мистецькому світі, й зрештою, він змінився до невпізнання. Звідси я й почну свою розповідь.
ТРИ ІСТОРІЇ ПРО МАЛЮНОК І ЧАС
Алеф
Триста п'ятдесят років тому, холодного дня місяця лютого Багдад упав під натиском монголів і був безжально пограбований. Ібні Шакір, герой нашої оповіді, на той час уважався найславетнішим, наймайстернішим каліграфом не лише на всьому арабському просторі, а й на всьому ісламському. Незважаючи на свій молодий вік, уже переписав більшість Куран-и Керімів, двадцять дві переплетені книги для славетної Багдадської бібліотеки. Ібні Шакір вірив, що його книги існуватимуть до кінця світу, тому жив, уважаючи час вічним. Упродовж кількох днів вояки монгольського правителя Ґулаґуна шматували, палили й викидали у води Тиґру ті легендарні книги, котрі так і залишилися невідомими для нас. Ібні Шакір же тим часом у поті чола при блідому сяйві свічки працював над останньою зі своїх книг. А рано-вранці піднявся на мінарет мечеті Халіфе «розім'яти» очі, стати спиною до сонця й подивитися на західний горизонт — так протягом п'яти віків боролися зі сліпотою арабські каліграфи, які теж вірили в майбутнє та безсмертя своїх книг. І тут, на балконі мінарету, майстер зрозумів, що в півтисячолітньої писемності більше немає майбутнього, настав час її загибелі. Він побачив, як жорстокі ординці Ґулаґуна захопили Багдад, але залишився стояти на верхівці мінарету. На його очах спустошували й спопеляли місто, вирубали шаблями сотні тисяч жителів, убили останнього з ісламських халіфів, котрі впродовж п'ятисот років правили Багдадом, ґвалтували жінок і — палили бібліотеки, десятки тисяч книг викидали в Тиґр. Через два дні у вирі смороду трупів та передсмертних стогонів Ібні Шакір дивився, як тече Тиґр, почервонілий від розмитого чорнила викинутих книжок. Тоді ж подумав, що навіть не намагався чинити опір погромам і розрусі, нищенню шедеврів. Каліграф поклявся, що більше ніколи не виведе жодної літери. Якась внутрішня сила штовхала його передати свій біль та побачену трагедію мистецтвом малюнка, яке ще вчора вважав блюзнірством, бунтом проти Аллаха. На папері, з яким ніколи не розлучався, він відтворив побачене з мінарету. Завдяки дивному прозрінню цього майстра ось уже впродовж трьохсот літ після монгольської навали нас вражає сила ісламської мініатюри, її відмінність від язичницького та християнського живопису. Ібні Шакір зобразив світ з висоти Аллаха, намалювавши лінію горизонту. Після спустошення Багдада спраглий мистецтва Ібні Шакір зі своїми роботами в руках помандрував на північ, туди, звідки прикочувала монгольська орда. Там він опанував техніку китайського малюнка. За це ми теж маємо бути вдячні йому… Тепер зрозуміло, що вічність часу, сподівання, котрі жили в серцях арабських краснописців півтисячоліття, втіляться не в письменах, а в малюнку. Так. Розділені на дрібні частини томи книг зникають, але сторінки з їхніми ілюстраціями потрапляють в інші оправи, в інші видання, своїм нескінченним існуванням вони завжди відображатимуть світ Аллаха.
