Слава ЗСУ!

Усі засміялись, і Дюссо почервонів.

- Дами й панове представники преси, цей чоловік чотири з половиною роки був у коматозному стані. Ми, ті, хто вивчає людський мозок, не маємо і найменшого уявлення, чому він поринув у кому й чому вийшов з неї. Не маємо з тієї простої причини, що не розуміємо суті коматозного стану, так само як не розуміємо і що таке сон чи звичайнісіньке пробудження. Дами й панове, ми навіть не знаємо майже нічого про мозок жаби чи мурахи. Можете мене цитувати... бачите, який я безстрашний, еге?

Знов почувся сміх. Вейзак їм подобався. Не сміявся тільки Дюссо.

- Можете цитувати мене й коли я кажу, що, на мою думку, цей чоловік набув зовсім нової - чи, може, навпаки, дуже давньої - людської здатності. Чому? Коли я й мої колеги майже нічого не знаємо навіть про мозок мурахи, то як я можу відповісти на це? Не можу. Зате можу навести вам кілька цікавих фактів, які, імовірно, мають, хоча й не доконче, певне значення. Одна ділянка мозку Джона Сміта зруйнована безповоротно, це зовсім крихітна ділянка, але для мозку життєво важлива кожна часточка. Сам Джон називає її “мертвою зоною”, і там, як видно, були відкладені деякі елементи пам’яті. Схоже на те, що всі ці, сказати б, стерті карби пам’яті становили частину певної підгрупи, куди входили вулиці, дороги, дорожні знаки. Така собі частка ширшої групи понять, пов’язаних з обставинами місця. І тут ми маємо обмежене, але цілковите випадіння пам’яті, що, судячи з усього, обіймає як мовні, так і зорові функції.

А щоб зрівноважити цю втрату, в мозку Джона Сміта, як видно, прокинулась інша крихітна ділянка. Вона міститься в його тім’яній частині. Це одна з найрозвиненіших частин так званого передового, або мислячого, мозку. Електричні імпульси, що йдуть із цієї ділянки, зовсім не такі, якими мали б бути. Ну як?.. І ще одне. Тім’яна частина мозку має якесь відношення до чуття дотику, хоч міру його точно визначити ми не можемо, і міститься дуже близько до тієї частини, що розрізняє і визначає різні форми й структури. Так от, я спостеріг, що отим Джоновим прозиранням завжди передує якийсь дотик.

Запала тиша. Репортери гарячково записували. Телекамери, які перед тим присунулись до Вейзака, тепер від’їхали назад, щоб узяти в кадр і Джонні.

- Так я кажу, Джонні? - спитав Вейзак.

- По-моєму...

Раптом Дюссо проштовхався крізь юрбу репортерів. Спершу Джонні подумав, що той хоче стати поруч нього та Вейзака й виступити проти. Та потім побачив, як Дюссо знімає щось із шиї.

- То влаштуймо наочний показ, - сказав Дюссо. Він тримав у руках якийсь ніби медальйончик на тоненькому золотому ланцюжку. - Побачимо, що ви зможете зробити з оцим.

- Нічого ви не побачите, - відрубав Вейзак. Його волохаті, із сивиною брови грізно зійшлися на переніссі, і він дивився на Дюссо, мов пророк Мойсей. - Цей чоловік не ярмарковий фокусник, сер!

- Ви ж можете мене й дурити, - сказав Дюссо. - Він або має такий хист, або не має, правда ж? Поки ви тут наводили нам усякі міркування, я й собі де про що міркував. От хоч би про те, що ці хлопці ніколи не зроблять нічого на прохання, бо всі вони такі ж справжні, як мідні долари.

Джонні обвів поглядом інших репортерів. За винятком Брайта, що мав досить збентежений вигляд, усі вони нетерпляче дивилися на нього. І він раптом відчув себе християнином, якого кинули в яму до левів. “Вони так чи так не прогадають, - подумав він. - Якщо я зможу сказати йому щось, вони розпишуть це на всю першу сторінку. А якщо не зможу чи відмовлюся, вони теж розпишуть мене, тільки зовсім інакше”.