Слава ЗСУ!

- Я розмовляю з тобою, - сказав Грег. - І раджу тобі відповідати так, як ти відповідаєш своїм учителям. То хто з нас лайно?

Хлопець щось запхикав, але розібрати ті звуки було годі.

- Відповідай, якщо хочеш скласти цей екзамен, - не вгавав Грег. - Я ж випущу з тебе тельбухи, синку. - І в цю мить він був здатен на таке. Тим-то й уникав дивитись на ту краплю крові, щоб не знавісніти остаточно, бо тоді б йому стало байдуже, чи то племінник Джорджа Гарві, чи будь-хто інший. - Ну, то хто лайно?

- Я, - мовив хлопець і захлипав, як мала дитина, що боїться лихого розбійника, який чигає вночі за дверима спальні.

Грег посміхнувся. У голові гупало, в очах спалахували різноколірні цятки.

- Ну що ж, це вже добре. Для початку. Але цього не досить. Я хочу, щоб ти сказав: “Я лайно”.

- Я лайно, - промовив хлопець, і далі хлипаючи.

З носа в нього потекли шмарклі й так і повисли. Він утер їх затиллям долоні.

- А тепер я хочу, щоб ти сказав: “Я велике лайно”.

- Я... я велике лайно.

- Ну, а тепер ще одне, і, мабуть, на цьому й закінчимо. Скажи: “Дякую, що ви спалили цю. погану футболку, мер Стілсон”.

Тепер хлопець був ладен на все. Перед ним відкривався вихід на волю.

- Дякую, що ви спалили цю погану футболку. В очах у Грега спалахнуло, і він черкнув скляним

гостряком по м’якому животі хлопця, так що показалася смужечка крові. Скло ледь дряпнуло шкіру, але хлопець завив так, наче за ним гналися всі чорти з пекла.

- Ти забув сказати “мер Стілсон”, - мовив Грег, і раптом усе минулося.

Біль востаннє гупнув у голові, просто між очима, і зник. Грег ошелешено дивився на шийку пляшки в своїй руці й ледве пригадував, звідки вона взялася. От бісова дурниця. Мало не полетіло все шкереберть через цього паршивого недоумка.

- Мер Стілсон! - кричав хлопець. Він уже не тямив себе зі страху. - Мер Стілсон! Мер Стілсон! Мер Стіл...

- От тепер добре, - сказав Грег.

- ...сон! Мер Стілсон! Мер Стілсон! Мер...

Грег сильно ляснув його по обличчю, і хлопець стукнувся головою об стіну. Тоді замовк, безтямно витріщивши очі.

Грег підступив майже впритул до нього. Простяг руки, повільно взяв хлопця за вуха й притягнув його голову до себе, так що вони аж діткнулися носами. Очі їхні розділяло не більш як півдюйма.

- Так от, твій дядечко в цьому місті велика сила, - тихо промовив він, тримаючи голову хлопця за вуха, як за дужки. Очі в того були величезні, карі й мокрі від сліз. - І я також сила... скоро буду... хоч мені й далеко до Джорджа Гарві. Він тут народився, виріс і все таке. І якщо ти розкажеш дядечкові про те, що тут сталося, він може надумати покласти край моїй діяльності в Ріджуеї.

Губи хлопцеві сіпались у майже безгучному плачі. Грег повільно труснув його голову за вуха, і їхні носи знову діткнулися.

- Та, певно, не надумає... ти його добряче вивів із себе цією футболкою. Але може. Кревні зв’язки - то неабищо. Отож подумай про це, синку. Якщо ти розкажеш дядечкові, що тут сталося, і дядечко потурить мене звідси, я, мабуть, порішу тебе. Ти мені віриш?