Слава ЗСУ!

Його ніхто не називав клятим хирляком, подумав Грег Стілсон, і біль у нього в голові посилився. Ні, не можна давати собі попуску.

- Ану, віддай! - закричав хлопець.

Грег тримав футболку, затисши її зверху двома пальцями й напоготові упустити на підлогу, коли припече.

- Віддай, чуєш, лайно! Вона моя! Вона...

Грег поклав руку хлопцеві на голі груди й штовхнув його скільки було сили - а сили було вдосталь. Хлопець відлетів у другий кінець кімнати, і гнів його змінився тривогою, а потім - нарешті - і страхом, чого й хотів Грег.

Грег кинув димлючу футболку на кахляну підлогу, підняв хлопцеву пляшку й вилив на футболку рештки пепсі. Вона лиховісно зашипіла.

Хлопець поволі підводився, спираючись плечима на стіну. Грег перехопив його погляд. Очі в хлопця були карі й широко-широко розплющені.

- Нам треба порозумітися, - мовив Грег, і власні слова долинули до нього наче здалеку, приглушені болісним стугоном у голові. - Ми зараз влаштуємо просто отут, у цій кімнаті, невеличку співбесіду й з’ясуємо, хто з нас лайно. Ти вловив мою думку? Нам потрібно дійти певних висновків. Ви ж там у коледжі любите це робити? Доходити висновків?

Хлопець уривчасто втягнув у себе повітря. Тоді облизав губи, наче хотів щось сказати, і раптом заволав:

- Поможіть!

- Атож, помогти тобі таки треба, - сказав Грег. - І я тобі поможу.

- Ви ненормальний, - бовкнув племінник Джорджа Гарві, а тоді знову заволав, ще голосніше: - Поможіть!

- Може, й так, - мовив Грег. - Цілком може бути. Але нам, синку, треба з’ясувати, хто тут лайно. Розумієш, до чого я веду?

Він позирнув на пляшку від пепсі у своїй руці й зненацька люто торохнув нею об ріг сейфа. Пляшка розлетілася вщент, і, побачивши на підлозі скалки, а в руці Грега наставлену на нього шийку пляшки з гострими зазубреними краями, хлопець заверещав. Його джинси, витерті до білого між ніг, раптом потемніли. Обличчя набрало кольору старого пергаменту. А коли Грег ступив до нього, чавлячи скло важкими черевиками, що їх носив і взимку і влітку, хлопець безпорадно притиснувся до стіни.

- Коли я виходжу на вулицю, я надягаю білу сорочку, - промовив Грег і вискалив білі зуби. - Іноді й з краваткою. А ти виходиш на вулицю, начепивши на себе якусь ганчірку із сороміцьким написом. То хто з нас лайно, хлопчику?

Племінник Джорджа Гарві щось проскімлив. Його вирячені очі не відривалися від зазубреної скляної шийки в Греговій руці.

- Ось я стою тут чистий і сухий, - провадив Грег, підступаючи трохи ближче, - а в тебе тече по обох ногах у черевики. То хто з нас лайно?

Він почав злегенька тицяти скляними гостряками в голі й пітні хлопцеві груди, і племінник Джорджа Гарві заплакав. “Ось через таких і країна розколюється, - подумав Грег. Каламутна, хмільна лють гула й нуртувала в голові. - Через отаких смердючих шмаркатих плаксіїв, як цей”.

Гляди тільки, не перебери міри... не наламай дров...

- І говорю я, як людина, - сказав Грег, - а ти, хлопче, верещиш, наче свиня в брудній калюжі. То хто ж лайно?

Він знову тицьнув шийкою пляшки хлопцеві в груди; один з гострих зубців ледь проштрикнув шкіру під правим соском, і там виступила манюсінька крапелька крові. Хлопець завив.