Слава ЗСУ!

- Ти не розумієш, - переконливим, безмежно терплячим тоном умовляв Грег Стілсон хлопця, що сидів у задній кімнаті поліційної дільниці в Ріджуеї. Хлопець, голий до пояса, сидів, відкинувшись на складаному стільці, й пив із пляшки пепсі-колу. І поблажливо посміхався до Грега Стілсона, не розуміючи, що більш, як двічі, Грег нічого не повторює; він розумів тільки те, що хтось один у кімнаті - велике лайно, а от хто саме, він ще цілком не усвідомив.

І оце усвідомлення належало в нього вселити.

При потребі - й із застосуванням сили.

Надворі був ясний і теплий серпневий ранок. На деревах співали пташки. І Грег відчував, що його щаслив ва доля десь зовсім близько, ближче, ніж будь-коли. Отож треба бути обережним з цим юним поганцем. Це ж бо не якийсь там кривоногий патлатий мотоцикліст, від якого смердить потом. Цей хлопчина вчиться в коледжі, волосся в нього помірно довге й чисто вимите, аж блищить; до того ж він племінник Джорджа Гарві. Хоча Джордж і не дуже ним переймається (Джордж у 1945 році з боями пройшов Німеччину й для цих довгогривих жевжиків має всього три слова, і то далеко не “з днем народження”), та все ж рідна кров. А в муніципальній раді Джордж має неабияку вагу. “Ви там повчіть його розуму, - сказав він Грегові, коли той доповів, що начальник поліції Віггінс заарештував сина його сестри. - Тільки не перебирайте міри. Все ж таки рідна кров”.

Хлопець дивився на Грега з лінивою зневагою.

- Я-то розумію, - сказав він. - Ваші пси забрали в мене футболку, і я хочу, щоб її повернули. А от вам не завадить дещо зрозуміти. Якщо мені її не віддадуть, я нацькую на вас Американську лігу захисту громадянських свобод.

Грег підвівся, перейшов до сталево-сірого канцелярського сейфа, що стояв проти сатуратора-автомата, дістав в’язку ключів, вибрав потрібний і відімкнув сейф. На паці бланків реєстрації дорожньо-транспортних пригод лежала червона футболка. Він узяв її і розправив так, що стало видно напис: “Ляж під мене, крихітко”.

- Ти ходив у ній, - мовив Грег тим самим м’яким тоном. - По вулицях.

Хлопець гойднувся на задніх ніжках стільця й ковтнув ще трохи пепсі. На обличчі його блукала все та сама поблажлива, майже глузлива посмішка.

- Ходив, - сказав він. - І хочу, щоб її мені повернули. Це моя власність.

У Грега починала боліти голова. Цей зухвалий шмаркач не розуміє, як просто все робиться. Кімната звуконепроникна, і крику з неї не чути, це вже не раз перевірено. Ні - він не розуміє. Не тямить.

Але не давай собі волі. Не перебирай міри. Не наламай дров.

Легко сказати. Та й зробити звичайно неважко. Але часом... часом він не знав упину.

Грег сягнув рукою в кишеню і дістав газову запальничку.

- То ви нагадайте своєму гестапівцю Віггінсу й моєму дядечку-фашистові, що перша поправка до конституції... - Хлопець раптом замовк, і очі його розширились. - Що це ви... Гей, ви!

Анітрохи на нього не зважаючи, принаймні зовні цілком спокійно, Грег клацнув запальничкою. Газове полум’я метнулося вгору, і він підпалив футболку. Зайнялася вона добре.

Передні ніжки стільця грюкнули об підлогу, і хлопець метнувся до Грега з пляшкою пепсі в руці. Його самовдоволена посмішка зникла, в розширених очах спалахнули занепокоєння, подив і гнів - гнів розбещеного шалапута, якому надто довго все дозволяли.