Слава ЗСУ!

- Кака! - сказав Денні й виплюнув фруктову суміш.

- Фе, як негарно, - мовила Сейра і обернулась до Уолта. - Це ти про Джонні Сміта?

- А то про кого ж.

Вона підвелась і перейшла до того краю столу, де сидів Уолт.

- Що там з ним? Усе гаразд?

- Судячи з того, що тут написано, він живий-здоровий, і сам чорт йому не брат, - сухо відказав Уолт.

У Сейри майнула була невиразна думка, чи не пов’язано це якось з її недавніми відвідинами Джонні й отією історією, але величезний заголовок приголомшив її:

ДРАМАТИЧНА ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ:

ПАЦІЄНТ ПІСЛЯ ТРИВАЛОЇ КОМИ

ВИЯВЛЯЄ ЗДІБНОСТІ ЕКСТРАСЕНСА

Репортаж написав Девід Брайт. На вміщеному в тексті фото Сейра побачила Джонні: він стояв, усе такий же худий, жалюгідний і геть розгублений у безжальному світлі фотоспалаху, над простертим на підлозі чоловіком - то був, як сповіщав підпис, Роджер Дюссо, репортер льюїстонської газети. Над фотографією стояло: “Наслідок одкровення: репортер непритомний”.

Сейра сіла на стілець поруч Уолта й почала читати. Це не сподобалося Денні, і він затарабанив по відкидному столику свого високого крісельця, вимагаючи ранкового яєчка.

- Здається, він тебе кличе, - сказав Уолт.

- Може, ти сам його погодуєш, любий? Він же в тебе завжди краще їсть. - “Далі на стор. 9, шп. З”. Вона розгорнула газету на дев’ятій сторінці.

- Лестощами всього доб’єшся, - поступливо мовив Уолт. Він зняв спортивну куртку й надяг на себе Сейрин фартух. - Уже даю, хлопче, - заспокоїв він малого й узявся годувати його яйцем.

Дочитавши репортаж, Сейра повернулася до початку й стала читати ще раз. Очі її знов і знов привертала фотографія - розгублене, вражене жахом обличчя Джонні; люди, що з’юрмилися навколо непритомного Дюссо й дивились на Джонні майже перелякано. Вона могла це зрозуміти. Їй пригадалось, як вона тоді поцілувала Джонні і на його обличчя набіг отой дивний відчужений вираз. А коли він сказав, де її загублена обручка, вона й сама злякалася.

Але ж, Сейро, те, чого ти тоді злякалася, - зовсім інша річ.

- Ну, ще трохи, молодче, - почула вона, мовби звідкись ген здалеку, Уолтів голос.

Сейра звела очі на чоловіка й сина: вони сиділи поруч у пасмузі пронизаного порошинками сонячного світла, в Уолта між колінами теліпався її фартух, - і раптом її знов охопив переляк. Вона мовби навіч побачила, як обручка, перевертаючись, поринає на дно унітаза. Почула, як вона тихенько дзенькнула об фаянс. Згадала про маску Джонні в переддень Усіх святих, про хлопця-підлітка, що сказав: “Це ж така втіха - бачити, як ви його обдираєте”. Подумала про обіцянки, що їх даєш і ніколи не виконуєш, і погляд її знову звернувся до худого, страшенно змученого й нещасного обличчя на газетній шпальті, що вражено дивилося на неї.

- ...а все це просто хитрий трюк, - казав Уолт, вішаючи на місце її фартух.

Він таки примусив Денні з’їсти яйце, все до останньої крихти, і тепер їхній нащадок задоволено смоктав із пляшечки сік.

- Що? - Сейра поглянула на нього, і він підійшов до неї.

- Я кажу, для людини, яка має сплатити майже півмільйона за лікарняними рахунками, це з біса вдалий трюк.