Слава ЗСУ!

- Про що ти говориш? Який трюк?

- Авжеж, - мовив Уолт, не помічаючи її гнівного тону. - Він міг би написати книжку про ту катастрофу й про свою кому і заробив би на цьому тисяч сім чи нехай і десять. А от коли він вийшов з коми ясновидцем, тут уже відкриваються безмежні перспективи.

- Та це ж просто казна-що! - вигукнула Сейра, і голос її дзвенів від люті.

Уолт обернувся до неї, на обличчі в нього був подив, та за мить його змінив вираз порозуміння. Той порозумілий вираз розлютив Сейру ще дужче, ніж будь-коли. Якби вона відкладала по п’ять центів щоразу, як Уолт Хезлітт вважав, що він ЇЇ розуміє, вони могли б уже полетіти на Ямайку в першому класі.

- Пробач, що я завів цю розмову, - сказав він.

- Запідозрити Джонні в облуді - це все одно що запідозрити папу римського у... у... ну, ти знаєш, у чому.

Уолт голосно зареготав, і в цю мить Сейра ладна була схопити його чашку з кавою і пожбурити в нього. Та вона тільки зціпила під столом руки й міцно стисла їх. Денні здивовано витріщився на батька, а тоді й собі зайшовся сміхом.

- Серденько, - сказав Уолт, - я нічого проти нього не маю і проти того, що він робить, теж. Власне, навіть поважаю його за це. Коли отой замшілий гладкий шкарбан Фішер за п’ятнадцять років у конгресі зумів із збанкрутілого адвоката стати мільйонером, то й цей хлопець має цілковите право гребти скільки може, вдаючи з себе ясновидця...

- Джонні не облудник, - монотонно промовила Сейра.

- Це ж просто знахідка для всіх отих бабуль з підсиненими кудельками, які читають бульварні журнальчики й належать до Всесвітнього клубу книголюбів, - весело провадив Уолт. - Хоч мушу визнати, що трохи прозирання не завадило б і при доборі присяжних у тому бісовому процесі Тіммонса.

- Джонні Сміт не облудник, - повторила Сейра і знов почула голос Джонні.

Вона зісковзнула в тебе з пальця. Ти вкладала його бритвене приладдя в бічну кишеню валізи, і обручка зісковзнула туди... Піднімися на горище, Сейро, і подивись. Ти її знайдеш. Але вона не могла сказати про це Уолтові. Він не знав, що вона їздила навідати Джонні.

Нічого в тому поганого, що ти поїхала побачитися з ним, - невпевнено озвався її внутрішній голос.

Воно-то, звісно, так, але як зреагував би Уолт на те, що вона викинула ту першу обручку в унітаз і спустила воду? Навряд чи він зрозумів би раптовий напад страху, що спонукав її до цього, - того самого страху, який відбивався на обличчях інших людей на газетній фотографії, та й на обличчі самого Джонні. Ні, Уолт цього не зрозумів би. А зрештою, і справді є щось неподобно-символічне в тому, що ти кидаєш свою обручку в унітаз і спускаєш воду.

- Ну гаразд, - сказав Уолт, - він не облудник. Але я просто не вірю...

Сейра тихо промовила:

- Поглянь на цих людей позад нього, Уолте. Поглянь на їхні обличчя. Вони вірять.

Уолт кинув побіжний погляд на фотографію.

- Авжеж, так само як дитина вірить фокусникові на сцені.

- То, по-твоєму, отой Д юсе о був, як ти кажеш, підставкою? Але ж тут пишеться, що він і Джонні ніколи раніше не зустрічались.

- А тільки так і спрацьовують трюки, Сейро, - терпляче сказав Уолт. - Ніякий фокусник не стане витягати кролика з клітки - тільки з капелюха. Або Джонні Сміт щось знав наперед, або з біса влучно вгадав з поведінки Дюссо.