Слава ЗСУ!

- Мабуть, кращого годі й сподіватися, - відповів Джонні, згадавши, як кілька днів тому спустив з веранди Річарда Діса.

- Це добре. Коли я приїздила до тебе минулого разу, ти був досить кволий.

Джонні кивнув головою.

- Операції...

- Джонні...

Він поглянув на Сейру, і в душі у нього знову сколихнулися сумніви, почуття провини, якісь приємні сподівання - все впереміш. Сейрині очі дивилися на нього щиро й спокійно.

- Що?

- Ти пригадуєш... про обручку? Він кивнув головою.

- Вона була там. Там, де ти сказав. Я викинула її.

- Он як? - Він анітрохи не здивувався.

- Викинула й ні слова не сказала Уолтові. - Вона труснула головою. - Сама не знаю чому. І тепер мене точить думка про це.

- Забудь, та й годі.

Вони стояли на сходах веранди лицем одне до одного. Щоки в Сейри палали, та очей вона не опустила.

- Є дещо таке, що я хотіла б довести до кінця, - сказала вона просто. - Те, що нам так і не випало нагоди докінчити.

- Сейро... - почав був він і замовк.

Ніяк не знав, що казати далі.

Внизу, недалеко від них, Денні прошкандибав кілька кроків, гепнувся на задок і, анітрохи тим не збентежений, радісно гугукнув.

- Атож, - провадила Сейра. - Не знаю, добре це чи погано. Я люблю Уолта. Він добрий чоловік, любити його легко. Мабуть, чи не єдине, на що я здатна, це відрізнити добру людину від лихої. Ден, той, з ким я зустрічалася в коледжі, був лихий. Ти дав мені відчути зовсім інше, Джонні. Якби не ти, я б ніколи не змогла правильно оцінити Уолта.

- Сейро, ти не повинна...

- Ні, повинна, - заперечила вона. Голос її став низький і напружений. - Бо таке можна сказати тільки раз у житті. І тебе або зрозуміють, або ні, але так чи так, а на цьому й кінець, бо надто важко заводити колись іще таку розмову. - Вона благально подивилася на Джонні. - Ти мене розумієш?

- Так, здається, розумію.

- Я люблю тебе, Джонні, - сказала вона. - І весь цей час любила. Я намагалася переконати себе, що нас розлучила воля божа. Але не знаю. Хіба несвіжа сосиска - то божа воля? Чи ті двоє серед ночі на шосе? Єдине, чого я хочу... - Тепер вона говорила з дивним притиском, і слова її звучали в холоднуватому жовтневому повітрі, мов дзвінкі удари карбувального молоточка по золотій платівці. - Єдине, чого я хочу, це те, чого нас позбавили. - Голос її затремтів, очі дивилися вниз. - Хочу всім своїм серцем, Джонні. А ти?

- Так, - мовив Джонні й простяг до неї руки. Але Сейра, похитавши головою, відступила, і він збентежився.

- Не при Денні, - сказала вона. - Може, це й дурниця, але я почуватиму себе так, наче прилюдно зраджую чоловіка. Я хочу всього, Джонні. - Її щоки знов запашіли, і ті принадні рум’янці паморочили Джонні голову. - Хочу, щоб ти обіймав мене, цілував, пестив... - Голос її знову затремтів і мало не урвався. - Мабуть, це недобре, але я не можу нічого з собою вдіяти. Хай недобре, зате справедливо. Чесно.

Джонні простяг руку й змахнув пальцем сльозу, що повільно сповзала по її щоці.