Слава ЗСУ!

Нарешті вони видобулися на волю, і Джонні купив дві гарячі сосиски й повну паперову мисочку смажених в олії картопляних пластівців, що смакували чи не краще, ніж колись, у дитинстві.

Вони пройшли повз веселий заклад. Перед входом стояли три дівулі в оздоблених блискітками спідничках і ліфиках. Вони пританцьовували під давню пісеньку Джеррі Лі Льюїса, а зазивайло вихваляв у мікрофон їхні принади. “Крихітко, прилинь до мене...” - ревів Джеррі Лі, і його рояль вихлюпував буги-вуги на посипані тирсою алеї. “Крихітко, прилинь до мене... крихітко, бери бика за роги... нащо нам слова облудні... хай весь світ двигтить із нами...”

- Клуб “Плейбой”, - із пафосом промовив Джонні й засміявся. - Колись такий заклад був у Гаррісон-Вічі. Тамтешній зазивайло присягався, що їхні дівулі із зв’язаними руками знімуть у клієнта з носа окуляри.

- Досить, цікавий спосіб підхопити непристойну хворобу, - зауважила Сейра, і Джонні зайшовся реготом.

Вони простували далі, і голос зазивайла в гучномовці помалу глухнув разом з уривистими звуками роялю Джеррі Лі - тією шаленою, жорстокою, гарячою музикою, що ніяк не хотіла вмирати й гриміла з давно віджилих і замовклих п’ятдесятих, мовби якийсь віщий знак. “Заходьте, чоловіцтво, заходьте, не соромтеся, та й дівчата наші не з соромливих, що ні, то ні! Найцікавіше в нас усередині... ваша освіта не буде повна, поки ви не побачите виставу в клубі “Плейбой”...”

- Ти не хочеш повернутися й поповнити свою освіту? - спитала Сейра.

Джонні посміхнувся.

- Курсову роботу на цю тему я свого часу написав. А з дисертацією можна трохи й почекати.

Вона позирнула на годинник.

- Ого, вже пізно, Джонні. А завтра ж знов до школи.

- Еге. Та все-таки завтра п’ятниця.

Сейра зітхнула, згадавши про свій п’ятий клас і про сьомий клас, де завтра мала урок сучасної літератури. І той, і той були страшенно бешкетні.

Вони вибралися назад, до середини головної алеї. Юрба дедалі рідшала. Похилий диск уже зачинили на ніч. Два робітники з дешевими сигаретами в кутиках рота напинали брезент на “дику мишу”. Розпорядник у “Став, аж поки виграєш” гасив світло.

- Ти маєш якісь плани на суботу? - спитав Джонні, несподівано знітившись. - Я розумію, трохи пізно про це питати, але...

- Та дещо є, - відказала вона.

- А-а...

Не в силі бачити, як він похнюпився, Сейра вирішила, що збиткуватися з нього далі було б нечесно.

- Я думаю провести час із тобою.

- Справді?... Зі мною? Слухай, та це ж чудово!

Джонні всміхнувся до неї, і вона всміхнулась у відповідь. І раптом почула отой внутрішній голос, часом такий виразний, що здавалося, то говорив хтось поруч.

Тобі знову добре, Сейро. Ти почуваєш себе щасливою. Хіба це не чудово?

- Ну звісно, - сказала вона. Тоді звелася навшпиньки й швидко поцілувала його. І, щоб не завагатись, відразу ж заговорила знову: - Знаєш, у Візі іноді так самотньо... То, може б, ти лишився зі мною і на ніч.

Джонні подивився на неї тепло, поважно й так допитливо, що її душа аж затріпотіла.