Слава ЗСУ!

- Як звуть твою дівчину?

- Бет. Ви ж її знаєте, Джонні.

- Яке її друге ім’я?

- Елма. Жах, правда ж?

- Як звуть твого діда по батькові?

- Річард.

- Яка бейсбольна команда найбільше подобається тобі цього року в східній підгрупі?

- “Янкі”. Особливо в перебіжках.

- Кого б ти хотів бачити президентом?

- Я хотів би, щоб переміг Джеррі Браун.

- Ти збираєшся продати свій “корвет”?

- Не цього року. Може, наступного.

- Мама намовляє?

- А то хто ж. Каже, його швидкість не дає їй спокійно жити.

- Як Червоний Яструб зумів обминути вартових і вбити Денні Джуніпера?

- Шерберн забув про ляду на горищі в’язниці, - не думаючи, випалив Чак, і Джонні відчув, як у ньому здіймається радість - наче гаряча хвиля після доброго ковтка віскі.

Таки вийшло! Він втягнув Чака в розмову про троянди, а той бадьоро закричав: “Пожежа!”

Чак дивився на нього, наче громом уражений.

- Червоний Яструб заліз на горище крізь дахове віконце. Відкрив ляду. А тоді застрелив Денні Джуніпера. І Тома Кеньйона теж.

- Усе правильно, Чаку.

- Я згадав, - пробурмотів хлопець, дивлячись на Джонні розширеними очима, і в кутиках його рота заворушилась усмішка, - Ви мене задурили, і я згадав!

- Я тільки взяв тебе за руку й допоміг обминути перепону, що весь час стояла в тебе на шляху, - сказав Джонні. - Та яка б не була ця перепона, вона ще існує, Чаку. Так що не дуже тішся. Як звали дівчину, в яку закохався Шерберн?

- Її звали... - Чакові очі трохи затуманились, і він скрушно похитав головою. - Ні, не пам’ятаю... - І з раптовою люттю вдарив себе по коліну. - Нічого я не пам’ятаю! Який же я клятий тупак!

- А не пам’ятаєш, тобі не розповідали, як познайомилися твої батьки?

Чак звів на нього очі й злегка всміхнувся. Над коліном, де він себе вдарив, з’явилася червона пляма.

- Ну ще б пак. Мама працювала у прокатній конторі в Чарлстоні, в Південній Кароліні. І видала батькові автомобіль зі спущеною шиною. - Чак засміявся. - Вона й досі каже, ніби вийшла за нього тільки тому, що хто помалу їде, той далі заїде.

- А як звали дівчину, якою захопився Шерберн?

- Дженні Ленгорн. Завдала вона йому мороки. Вона ж була дівчиною Грешема. Руда, як моя Бет. Вона... - Він замовк, витріщивши очі на Джонні, так ніби той щойно видобув з нагрудної кишені сорочки живого кролика. - Ви знов таке утнули!

- Ні. Це ти сам утнув. Уся штука в тому, щоб звернути на іншу стежку. А чому ти кажеш, що Дженні Ленгорн завдала мороки Джонові Шерберну?

- Ну, Грешем же був великий туз у тому місті...

- В якому місті?

Чак розтулив рота, але нічого сказати не міг. Раптом він одвернувся до басейну. Потім усміхнувся й знову поглянув на Джонні.

- Еміті. Як у фільмі “Щелепи”.