Слава ЗСУ!

Група, що налічувала чоловік сорок, рушила до південної частини парку, щоб розташуватися на сніданок.

Джонні повернувся на місце й примусив себе з’їсти один із своїх бутербродів. Бутерброд мав присмак паперу й канцелярського клею.

Джонні відчував, як у ньому починає наростати напруження.

3

До пів на третю парк був повен ущерть; люди стояли щільно, майже пліч-о-пліч. Міська поліція, посилена невеликим загоном поліції штату, перекрила всі вулиці, що вели до парку. Все те дедалі дужче нагадувало обстановку перед концертом якоїсь рок-групи. З динаміків линули жваві й веселі мелодії в стилі кантрі. По цнотливо-блакитному небу пливли пухкі білі хмари.

Раптом люди почали ставати навшпиньки й витягувати шиї. По натовпу наче брижі побігли. Джонні й собі трохи звівся, подумавши, чи не приїхав Стілсон раніше призначеного часу. Тоді почув рівне гудіння мотоциклів, що в міру їх наближення виповнювало тепле літнє повітря. В очі йому вдарили зблиски сонця на хромованих деталях, а ще за якусь хвилю близько десятка мотоциклів вихопилось на поворот до автостоянки, де спинилися жовті автобуси майбутніх американських громадян. Машини посеред мотоциклів не було. Джонні здогадався, що то передова охорона.

Почуття неспокою в його душі наростало. Щоправда, самі мотоциклісти в чистих вицвілих джинсах та білих сорочках мали досить пристойний вигляд, зате їхні мотоцикли, переважно “харлеї” і БСА, були змінені до невпізнання і вражали око вигнутими, наче роги, кермами, ґратчастими хромованими щитками й надміром якихось химерних обтічників.

Мотоциклісти заглушили мотори, позіскакували з сідел і вервечкою рушили до естради. Тільки один з них обернувся й неквапливо повів поглядом по величезному натовпі; і навіть звіддалік Джонні добачив, які в нього ясно-зелені очі. Здавалося, молодик прикидав, скільки зібралось публіки. Потім він поглянув ліворуч, туди, де, спершись на ланцюгову загорожу перед полем місцевого бейсбольного клубу, стояли чотири чи п’ять полісменів. Молодик помахав їм рукою. Один з полісменів обернувся назад і плюнув за загорожу. Враження було таке, ніби то якесь умовне дійство, і це ще дужче занепокоїло Джонні. Тоді зеленоокий поволі пішов до естради.

Та ще дужче, ніж неспокій, що став немовби підґрунтям усіх інших почуттів, душу Джонні точив страх, змішаний з дивним веселим збудженням. Йому здавалося, ніби він уві сні й ввійшов в одну з отих картин, де паровози виїжджають просто з цегляних камінів, а годинникові циферблати звисають, мов ганчірки, з гілок дерев. Мотоциклісти скидалися на статистів з якогось кінобойовика, що всі як один відгукнулися на заклик “Причепурімось задля Джіна”40. З-під їхніх чисто випраних вицвілих джинсів виглядали грубі тупоносі черевики, мало не всі з хромованими ланцюжками. Метал різко зблискував проти сонця. На обличчях мотоциклістів застиг майже однаковий поблажливо-добродушний вираз, явно розрахований на публіку. Але за ним цілком могла ховатися й зневага до всіх тих молодих ткачів і ткаль з текстильних підприємств, до студентів підготовчого факультету Нью-Гемпширського університету в Даремі й до фабричних робітників, що зустріли їх оплесками. До сорочки кожного мотоцикліста було пришпилено по два передвиборні значки. На одному - жовта каска будівельника-монтажника із зеленою екологічною емблемою; на другому - напис: “Стілсон затис їх у нелсон41”.