Слава ЗСУ!

- Не треба бути екстрасенсом, аби здогадатися, що агент ФБР веде якусь свою гру, - відказав Джонні.

- Ви із штату Мен, Джонні. Там народились і виросли. Що робить житель Мену в Нью-Гемпширі?

- Викладає.

- Синові Четсворта?

- Знов-таки - коли знаєте, навіщо питати? Чи, може, ви мене в чомусь підозрюєте?

Ленкт запалив сигарету.

- Багата родина.

- Еге ж. Багата.

- Ви що - прихильник Стілсона, Джонні? - запитав Бейс.

Джонні не любив, коли незнайомі люди одразу починали звертатися до нього на ім’я, як ці двоє. Це діяло йому на нерви.

- А ви? - спитав він.

Бейс зробив губами непристойний звук.

- Років п’ять тому ми влаштували тут у Трімбуллі цілоденний концерт фолк- і рок-музики. На вигоні в Гейка Джемісона. Муніципальна рада спершу вагалася, та все ж пішла на це: мовляв, молоді потрібні якісь розваги. Ми гадали, на тому вигоні збереться сотні зо дві місцевих хлопців та дівчат. А з’їхалось аж тисяча шістсот чоловік, і всі курили “травичку”, пили спиртне просто з пляшок І витворяли казна-що. Міські власті чортом дихали й заявили, що більш нічого такого й духу не буде, а наші нащадки вдали скривджених та й питають: “А що сталося? Ніхто ж не потерпів?” Одне слово, можна зчиняти будь-яке неподобство, аби тільки ніхто не потерпів. Отак, мені здається, міркує і той Стілсон. Пригадую, він...

- А ви не маєте проти Стілсона якогось зла, га, Джонні? - перебив Бейса агент ФБР. - Нічого такого між вами не сталося? - І всміхнувся доброю батьківською усмішкою, що заохочувала полегшити душу щирим зізнанням.

- Півтора місяця тому я навіть не знав, хто він такий.

- Зрозуміло, але це не відповідь на моє запитання.

Джонні якусь хвилю сидів мовчки.

- Він мене непокоїть, - мовив він нарешті.

- І це, власне, не відповідь.

- А по-моєму, відповідь.

- Не хочете ви нам допомогти по-справжньому, - з жалем промовив Ленкт.

Джонні поглянув на Бейса.

- А що, містере Бейс, у вашому місті кожного, хто зомліває на громадських заходах, допитує ФБР?

Бейс видимо зніяковів.

- Та ні... Звісно, що ні.

- Перед тим як упасти, ви потискали руку Стілсонові, - сказав Ленкт. - Вигляд у вас був хворобливий. Та й Стілсон аж поблід з переляку. Вважайте, що вам дуже пощастило, Джонні. Його дружки цілком могли зробити з вашого черепа виборчу урну. Вони були певні, що ви замислили проти нього щось лихе.

Джонні зачудовано дивився на Ленкта. Тоді поглянув на Бейса і знов утупив очі в агента ФБР.

- Ви були там, - мовив він. - Не Бейс викликав вас по телефону, а ви самі там були. На мітингу.

Ленкт роздушив у попільниці недокурок сигарети.

- Так. Був.

- Але чому ФБР цікавиться Стілсоном? - вихопилось у Джонні.

- Побалакаємо краще про вас, Джонні. Як по-вашому...

- Ні, побалакаємо про Стілсона. І про його дружків, як ви їх назвали. Хіба законно, що вони носять при собі оті утинки більярдних київ?