Слава ЗСУ!

- Це знов одне з ваших трюкових запитань? - спитав Чак.

- Ні.

- Ну, а вони б мене схопили?

- Що-що? - Про це ніхто ще не запитував.

- Якби я вбив його, вони б мене схопили? І почепили б на ліхтарному стовпі, щоб я висів, як обскубане курча?

- Ну, я не знаю, - повільно промовив Джонні. - А втім, мабуть, таки схопили б.

- І я не зміг би перенестися в тій машині в наш славний новий світ? Назад у тисяча дев’ятсот сімдесят сьомий рік?

- Думаю, що ні.

- Ну й нехай. Я б однаково вбив його.

- Навіть і отак?

- Ну звісно. - Чак злегенька посміхнувся. - Узяв би з собою ампулку з моментальною отрутою, чи зашив у комір сорочки бритвене лезо, чи я знаю... Аби не катували, коли схоплять. Але я вбив би його. Бо якби не вбив, то мене б аж довіку переслідували ті мільйони людей, яких він винищив.

- Аж довіку... - проказав за ним Джонні кволим голосом.

- Джонні, вам недобре?

Джонні примусив себе всміхнутися до хлопця.

- Та ні, все гаразд. Просто серце на мить наче завмерло.

Під майже безхмарним небом Чак знов узявся читати “Джуда Непримітного”.

4

Травень.

І знов у повітрі запахло свіжоскошеною травою, знов забуяла цвітом незмінна улюблениця жимолость, розкрили свої пуп’янки троянди. Весна гостює в Новій Англії недовго - усього якийсь неоціненний тиждень, а потім диск-жокеї запустять “золоті диски” ансамблю “Біч бойз”, розляжеться по околиці гудіння патрульної “хонди”, і гарячий вітер принесе літо.

В один з останніх вечорів того неоціненного тижня Джонні сидів у своєму котеджі й дивився за вікно, у м’яку та глибоку весняну сутінь. Чака вдома не було: поїхав на шкільну танцювальну вечірку зі своєю новою дівчиною, набагато розвиненішою за кількох попередніх. “Вона читає”, - довірчо повідав він Джонні, як тямущий чоловік іншому тямущому чоловікові.

Нго вже не жив у садибі. Наприкінці березня він дістав американське громадянство, у квітні запропонував свої послуги одному з курортних готелів у Північній Кароліні, а три тижні тому його запросили на розмову й одразу ж прийняли на головного доглядача території. Перед від’їздом він зайшов до Джонні.

- Мені здається, ви надто тривожитеся через тигрів, яких насправді немає, - сказав він. - Тигр смугастий, і тому в заростях його не видно. От стривоженій людині скрізь і ввижаються тигри.

- Але ж тигр є, - заперечив Джонні.

- Так, - погодився Нго. - Десь є. А ви тим часом марнієте на очах...

Джонні підвівся, рушив до холодильника й налив собі пепсі. Тоді вийшов зі склянкою на маленьку відкриту веранду. Він сидів, попивав пепсі й думав про те, як добре для людей, що мандрівки в часі неможливі. Над соснами зійшло жовто-рожеве око місяця, і на поверхню басейну лягла навскоси кривава доріжка. Десь закумкали й захляпали перші жаби. Трохи згодом Джонні зайшов до кімнати й хлюпнув у пепсі добрячу дещицю рому. А повернувшись на веранду, знову сів зі склянкою в руці, посьорбував свою суміш і дивився, як підбивається вгору місяць, поступово роблячись із жовто-рожевого німотно-таємничим сріблястим.