Слава ЗСУ!

- Бачиш? - тихо спитав Маркстоун.

- Бачу, - видихнув Джонні.

- Я б загнав його в самісіньке чорне, підступне серце того вбивці, - промовив Маркстоун. - Загнав би до відпору... а тоді ще й повернув, отак... - Він повільно крутнув лезом в один бік, а потім у другий. І осміхнувся, показавши гладенькі, наче в немовляти, ясна, між якими косо стирчав один-єдиний жовтий зуб. - Але перед тим, - додав старий, - я намастив би лезо щурячою отрутою.

2

- Чи вбив би я Гітлера? - перепитав Роджер Четсворт, видихаючи хмарки пари.

Вони прогулювалися вдвох засніженим гаєм за даремським будинком Четсвортів. У гаю стояла тиша. Був уже початок березня, але день випав холодний і німотно-тихий, наче в січні.

- Еге ж, саме так.

- Цікаве запитання, - сказав Роджер. - Безпредметне, але цікаве... Ні, не вбив би. Я, мабуть, вступив би до його партії. Спробував би щось змінити ізсередини. Може, вдалося б витіснити його або викрити. Звісно, коли б знати наперед, до чого все те дійде.

Джонні згадав обпиляні більярдні киї. Згадав ясно-зелені очі Санні Еллімена.

- А може, вас і самого вбили б, - сказав він. - У тридцять третьому році ті молодчики не тільки горлали пісні по пивницях.

- Так, ваша правда. - Роджер запитливо звів брови й поглянув на Джонні. - Ну, а як би вчинили ви?

- Сам не знаю, - відказав Джонні.

Роджер перевів розмову на інше.

- Як ваш батько і Його дружина провели медовий місяць?

Джонні посміхнувся:

- Вони поїхали в Майямі-Біч, а там саме був страйк готельної обслуги, Чарлін сказала, що почувала себе як удома, бо довелося самій застеляти ліжка і все таке інше. А батько тепер соромиться людей: ходжу, каже, в березні геть засмаглий, наче якийсь піжон. Але, здається, обоє лишилися задоволені.

- Вони продали свої будйнки7

- Так, причому в один день. І взяли майже стільки, скільки хотіли. Коли б не оті кляті лікарняні рахунки, ми б тепер ніякого клопоту не знали,

- Джонні...

- Що?

- Та ні, нічого. Вертаймося вже. Вип’ємо трохи віскі. “Шівас регаль” вам смакує?

- Ще б пак, - сказав Джонні.

3

Тепер вони читали “Джуда Непримітного”, і Джонні вражало, як легко дається Чакові ця книжка (хоч на перших сторінках сорока не обійшлося без зітхань і ремствувань). Хлопець признався, що вночі з власного почину читає наперед, і вирішив після “Джуда” взяти ще якийсь роман Гарді. Уперше в житті він діставав від Читання втіху і купався в ній, мов невинний юнак в обіймах зрілої жінки.

А поки що розгорнута книжка лежала в Чака на колінах корінцем догори. Вони з Джонні знов сиділи біля басейну, тільки ще без води, і на обох були піджаки. По небу пливли легкі білі хмарки, безладно намагаючись збитись у більшу хмару, щоб пролитися дощем. У повітрі вчувався якийсь загадковий і солодкий дух - дух близької весни. Було 16 квітня.