Слава ЗСУ!

- Сьогодні ввечері не пускайте сина з дому, а то він згорить разом з усіма іншими. Буде пожежа, страшна пожежа. Не пускайте його до “Кеті”. Туди вдарить блискавка, і, поки приїде перша пожежна машина, все згорить дощенту. Загориться електропроводка. У дверях знайдуть обвуглені тіла, впізнати їх можна буде тільки з коронок і пломб у зубах. Це... це...

Раптом Патті Стрейчен закричала, сягнула рукою до рота й упустила додолу склянку. Кубики льоду розсипалися по траві, виблискуючи, мов неприродно великі діаманти. Якусь мить дівчина ще стояла, хитаючись у своїй пишній і світлій святковій сукні, а тоді повалилася непритомна, і її мати кинулась на допомогу, крикнувши на ходу до Джонні:

- Та що це на вас найшло? Бога ради, що на вас найшло?

Чак не відводив погляду від Джонні. Обличчя хлопця було біле як крейда.

Очі Джонні почали прояснюватись. Він обернувся до людей, що вражено дивились на нього.

- Перепрошую, - пробурмотів він.

Мати Патті стояла навколішки біля дочки, підвівши їй голову й легенько поплескуючи по щоках. Дівчина заворушилась і застогнала.

- Джонні... - прошепотів Чак і, не чекаючи відповіді, подався до Патті.

На лужку за будинком Четсвортів запала глибока тиша. Всі дивилися на нього, на Джонні. Знову з ним таке сталося, і знову всі витріщаються на нього. Так само, як оті медсестри в лікарні. І як репортери. Справжнісінькі тобі сороки на телефонних дротах. Стоять, забувши про свої склянки й тарілки з картопляним салатом у руках, і лупають очима так, ніби він розстебнув перед ними штани.

Йому захотілось утекти, десь сховатися. До горла підступала нудота.

- Джонні, - мовив Роджер і обняв його рукою, - ходімо звідси. Не треба вам тут стояти...

Десь далеко загуркотів грім.

- Що таке “Кеті”? - різко спитав Джонні, намагаючись вивільнити плечі з-під Роджерової руки. - Це не чиєсь житло, бо там є таблички з написом “Вихід”. - Що це таке? Де воно?

- Та заберіть же його звідси! - мало не заверещала мати Патті. - Він знов доведе її до млості!

- Ходімо, Джонні.

- Та я ж...

- Ходімо.

Джонні дав повести себе до котеджу. Звуки їхньої ходи по всипаній жорствою доріжці здавалися дуже гучними. Більш ніщо не порушувало тиші. Тільки коли вони дійшли до басейну, позаду стало чути збуджене перешіптування.

- Де воно, те “Кеті”? - знову спитав Джонні.

- Як же ви не знаєте? - озвався Роджер. - Усе інше вам начебто відомо. Ви так налякали бідолашну Патті, що вона аж зомліла.

- Я не бачу де. Воно в мертвій зоні. Що це таке?

- Спершу зайдемо в дім.

- Я не хворий!

- Ні, але надто збуджені, - сказав Роджер.

Він говорив лагідно, заспокійливо, як говорять з душевнохворими. Цей його тон доводив Джонні мало не до розпачу. В голові заворушився знайомий біль. Зусиллям волі Джонні спробував притлумити його. Вони піднялися сходами до котеджу.

2