Слава ЗСУ!

- Слухайте, - перебив його Джонні, - я ж вам ясно кажу. В той ресторан ударить блискавка. Він згорить. Не пускайте туди Чака.

О боже, знов підступає цей біль. Скрадається, наче тигр. Джонні мляво звів руку й потер чоло.

- Джонні, ви надто затялися на цьому.

- Не пускайте його, - повторив Джонні.

- Хай вирішує сам, заборонити йому я не можу. Він вільна біла людина, йому вже вісімнадцять років.

У двері постукали.

- Джонні, можна?

- Заходь, - сказав Джонні, і до кімнати ввійшов сам Чак.

Вигляд він мав стурбований.

- Як ви себе почуваєте? - спитав хлопець.

- Добре, - відповів Джонні. - Голова болить, ото й тільки. Чак... зроби ласку, не їдь туди сьогодні. Прошу тебе як друг. Незалежно від того, поділяєш ти татову думку чи ні. Дуже тебе прошу.

- Нема про що говорити, друже, - весело мовив Чак і, гепнувшись на диван, підчепив ногою подушечку. - Тепер Патті в ті місця й трактором не затягнеш. Такого страху ви на неї нагнали.

- Мені дуже жаль, - сказав Джонні, і від раптової полегкості йому стало аж млосно й трохи морозно. - Та водночас я дуже радий.

- Вам щось сяйнуло, правда? - Чак перевів погляд з Джонні на батька, а тоді назад на Джонні. - Я це відчув. Відчуття моторошне.

- Часом це переходить на інших. Розумію, як воно зле.

- Не дай боже ще колись таке звідати, - сказав Чак. - Але там... той ресторан і справді згорить?

- Так, - відказав Джонні. - Просто не треба туди потикатися.

- Але ж... - Чак стривожено поглянув на батька. - Випускні класи замовили весь’ той сарай. Шкільне начальство це тільки підтримує. Так куди безпечніше, ніж коли двадцять чи тридцять різних компаній розбредуться по околиці й питимуть хто де. А там має бути... - Чак на хвильку вмовк і вже з видимим переляком закінчив: - Там має бути щось із двісті пар. Тату...

- Твій тато цьому не вірить, - сказав Джонні.

Роджер встав і посміхнувся.

- Гаразд, ось ми зараз поїдемо в Соммерсворт і поговоримо з власником ресторану, - сказав він. - Наше свято на лужку все одно не вдалося. І якщо після того ви обидва стоятимете на своєму, ми зможемо сьогодні ввечері прийняти всіх у себе. - Він позирнув на Джонні. - Тільки за однієї умови, друже: ви не будете пити й допоможете наглядати за порядком.

- Залюбки, - мовив Джонні. - Але навіщо це вам, коли ви не вірите?

- Щоб ваша душа була спокійна, - відказав Роджер. - І Чакова теж. І щоб потім, коли нічого не станеться, мати змогу нагадати вам свої слова й добре посміятись.

- Ну що ж, так чи так, а дякую. - Тепер, коли напруження спало, Джонні почало трусити, зате головний біль трохи приглух.

- Тільки скажу вам усе як є, Джонні, - мовив Роджер. - Думаю, в нас більше шансів розжитися в пеклі на сніг, ніж змусити того хазяїна повірити вам на слово й відмінити банкет. Мабуть, такі зисковні вечори випадають йому не часто.

- Ну, придумаємо що-небудь... - озвався Чак.

- Наприклад?

- Наговоримо йому чогось такого... заб’ємо баки...