Слава ЗСУ!

- Ви, я бачу, стоїте за нього горою.

- Авжеж, - підтвердив О’Доннелл. - І ладен полічити ребра кожному, хто скаже щось проти.

- Тоді й не пробуватиму. - Молодик поклав на прилавок три двадцятип’ятицентовики. - , Налийте й собі моїм коштом.

- Гаразд, не відмовлюся. Дякую, містере...

- Мене звуть Джонні Сміт.

- Ну що ж, радий познайомитися, Джонні. А мене - Дік О’Доннелл. - Він націдив собі склянку пива. - Атож, Грег чимало добра зробив для нашої округи. У нас тут багато хто побоїться сказати про це вголос, а от я не боюся. Скажу так, як є, і хай усі чують. Настане день, коли Грега Стілсона оберуть президентом.

- Ви думаєте?

- Думаю, - мовив О’Доннелл. - У Нью-Гемпширі Грегові ніде розвернутися. А він же ого який політик, це я вам кажу, а не хтось. Я завжди вважав усю ту братію кодлом пройдисвітів і нероб. Та й тепер вважаю. Але Грег - це виняток. Він чоловік правильний. Якби років п’ять тому ви сказали мені, що я таке говоритиму, я засміявся б вам у вічі. І відрубав би, що скоріше вподобаю всяких там поетиків з їхніми віршами, аніж бісових політиканів. Але він таки годящий чоловік, щоб я пропав.

- Більшість тих діячів, - сказав Джонні, - так уже миляться до тебе в друзі, поки їм потрібні голоси, а коли такого оберуть, то він тобі: іди ти, чоловіче, знаєш куди, - аж до наступних виборів. Я сам із Мену і одного разу написав Едові Маскі, то знаєте, якого листа від нього отримав? Відтиснутого в друкарні!

- Ну, він же не справжній американець, - сказав О’Доннелл. - Чого ж доброго від такого чекати? А от Грег, щоб ви знали, на кожну суботу приїздить у свій округ! Це вам як - теж “іди ти, чоловіче”?

- На кожну суботу, кажете? - Джонні сьорбнув пива. - А куди? В Трімбулл? В Ріджуей? У більші міста?

- Він має свою систему, - відказав О’Доннелл шанобливим тоном, як людина, що сама ніколи не мала жодної системи. - П’ятнадцять місць, від столиці штату й до найменших містечок, таких як Тіммесдейл чи Куртерс-Нотч. Щотижня - в одне місце, аж поки відвідає кожне, а потім усе спочатку. Знаєте, скільки людей живе в тому Куртерс-Нотчі? Вісімсот чоловік. То що ви скажете про конгресмена, який їде в суботу з Вашингтона до Куртерс-Нотча, де в громадській залі така холоднеча, що й відморозити все на світі не довго? Це теж, по-вашому, “іди ти, чоловіче”?

- Та ні, - щиро визнав Джонні. - А що ж він там робить? Потискає руки виборцям?

- Ні, в кожному містечку він наймає залу. На цілу суботу. Десь о десятій ранку він звичайно вже там, і кожен може прийти і побалакати з ним. Поділитися своїми думками абощо. Коли хтось має запитання, він відповість. А як не може зразу відповісти, то їде у Вашингтон і таки знаходить відповідь! - О’Доннелл переможно поглянув на Джонні.

- Коли ж він востаннє був у Тіммесдейлі?

- Місяців зо два тому, - сказав О’Доннелл. Він пішов до каси, порився в паперах, а тоді повернувся з газетною вирізкою із загнутим ріжком і поклав її перед Джонні. - Ось тут усе розписано. Подивіться самі.

То була вирізка з ріджуейської газети. Вже досить давньої. Статейка називалася “Стілсон запроваджує осередки взаємозв’язку”. Перший абзац звучав так, наче його переписали просто з бюлетня Стілсонової прес-групи. Далі йшов перелік місць, що їх обрав для своїх суботніх зустрічей Грег, і гадані дати. До Тіммесдейла він мав приїхати знов тільки в середині березня.