Слава ЗСУ!

Р. Докторе Вейзак, я маю до вас ще одне, останнє запитання, яке здається мені чи не найважливішим. Ідеться про одну деталь, якої Джон Сміт сам торкається в зачитаному тут листі до батька. Це запитання про...

В. Ні.

Р. Що “ні”?

В. Ви хочете запитати мене, чи не пухлина рухала рукою Джонні того дня в Нью-Гемпширі, коли він спускав курок, правда ж?

Р. Та власне кажучи...

В. Моя відповідь: ні. Джонні Сміт до останньої своєї хвилини був людиною розумною, мислячою. Про це свідчить його лист до батька, так само як і лист до Сейри Хезлітт. Він носив у собі страшну, мало не божественну силу - чи, може, й прокляття, як висловився тут мій колега доктор Вени, - але не був душевнохворим і діяв не під впливом маніакальної ідеї, спричиненої внутрішньочерепним тиском, якщо такий причинний зв’язок узагалі можливий.

Р. Але хіба не правда, що в Чарлза Вітмена, так званого “техаського снайпера”61, теж була...

В. Атож, у нього була пухлина в мозку. І в пілота компанії “Істерн ерлайнз”, чий літак кілька років тому розбився у Флориді, також. Але ні в тому, ні в тому випадку ніхто навіть не припускав, що поштовхом до цього стала пухлина мозку. Хотів би звернути вашу увагу на кілька інших одіозних осіб - Річарда Спека, чи так званого “Семового сина”, чи Адольфа Гітлера, - вони не страждали на пухлину мозку, а проте стали вбивцями. Або згадаймо Френка Додда, душогуба з Касл-Рока, якого викрив Джонні. Хоч яким би невмотивованим визнала комісія вчинок Джонні, одначе то був вчинок людини при здоровому розумі. Можливо, доведеної до розпачу тяжкими душевними муками... але при здоровому розумі.

7

...а головне - знай, що я вчинив це не зопалу, а після довгих і страшенно болісних роздумів. Якби мати певність, що, вбивши його, я дам змогу людству вигадати зайві чотири роки, чи два роки, чи бодай вісім місяців, аби ще раз усе обміркувати, - навіть тоді справа варта заходу. Це хибний шлях, але він може обернутись і правильним. Не знаю. Але грати роль Гамлета я більше не хочу. Я ж бо знаю, який небезпечний Стілсон.

Тату, я тебе дуже люблю. Повір мені.

Твій син Джонні.

8

Витяг з протоколу свідчень, заслуханих т. зв. “Стілсонівською комісією” під головуванням сенатора від штату Мен Вільяма Коуена.

Опит веде м-р Елберт Ренфрю, помічник головного юрисконсульта комісії.

Свідок - м-р Стюарт Клоусон, що проживає в м. Джексоні, штат Нью-Гемпшир, на Блекстреп-роуд.

Ренфрю. Отже, містере Клоусон, ви прихопили з собою фотоапарат?

Клоусон. Еге ж! Уже коли виходив з дому. Я взагалі не збирався йти туди того дня, хоч мені й подобається Грег Стілсон... цебто подобався до тієї історії. Розумієте, мені наша міська зала в печінки в’їлася.

Р. Через отой іспит на водійські права?

К. Точно. Так провалитися - це ж вам не жарт. Але врешті я сказав собі: є, якого біса, піду. І ось маю знімок. Який знімок! І зробив його я. Може, ще й розбагатію з нього. Як той, що зняв піднесення прапора на Іводзімі.