Слава ЗСУ!

- Одужуй, - сказав він, - і ми про все поговоримо.

Сейра кивнула головою, але минуло чотири з половиною роки, перше ніж їй випало знову поговорити із Джонні Смітом.

2

- Ви не проти, якщо я сяду спереду? - спитав Джонні у водія.

- Сідайте. Тільки не зачепіть коліньми лічильник. Його легко збити.

Джонні з деякими труднощами засунув свої довгі ноги під лічильник і захряснув дверці. Водій, середніх літ чолов’яга з лисуватою головою та чималим черевом, спустив прапорець, і таксі рушило по Флег-стріт.

- Куди?

- Клівз-Мілз, - відповів Джонні. - Головна вулиця. Я покажу де.

- Доведеться взяти з вас упівтора більше, - сказав таксист. - Я б і не хотів, але ж звідти мені порожнем вертатися.

Рука Джонні машинально лягла на жмуток купюр у кишені штанів. Він намагався пригадати, чи мав коли при собі стільки грошей водночас. Один раз мав. Коли купував за тисячу двісті доларів держаний “шевроле”. З якоїсь примхи він попросив в ощадному банку дати йому всю ту суму готівкою - просто захотілося побачити на власні очі таку купу грошей. Виявилося - нічого аж такого особливого. А от обличчя торговця держаними машинами, коли Джонні вручив йому дванадцять стодоларових папірців, таки варто було побачити! Та жмуток грошей, що лежав у кишені тепер, зовсім не тішив Джонні, тільки збуджував невиразну смуту в душі й нагадував йому про материн афоризм: дурні гроші приносять нещастя.

- Гаразд, упівтора то й упівтора, - сказав він водієві.

- Вважаймо, що порозумілися, - озвавсь водій уже приязнішим тоном. - Я тому так скоро приїхав, що мав виклик на Ріверсайд, а там ніхто не признався.

- Он як? - мовив Джонні, не дуже тим зацікавившись.

Обабіч дороги мелькали темні будинки... Він виграв сьогодні п’ятсот доларів - нічого бодай трохи подібного йому ще ніколи в житті не випадало. Але його й досі не полишав отой примарний дух паленої гуми... оте враження, ніби він знов переживає давно забуту пригоду, що сталася з ним, коли він був малим хлопчиськом... І передчуття якогось нещастя у відплату за сьогоднішнє везіння...

- Атож, ті п’янюги викликають тебе, а потім передумують, - провадив таксист. - Я їх ненавиджу, бісових п’янюг. Подзвонить, а тоді й каже собі: є, якого біса, поп’ю ще пива. Або ж, поки чекає, проп’є і те, що лишив на дорогу, а ти під’їдеш: “Кому тут таксі?” - і ніхто ані пари з уст.

- Еге ж, - мовив Джонні.

Тепер ліворуч виднілася річка Пенобскот, темна й масна... Ще й Сейра занедужала, а на довершення всього освідчилась йому. Чи, може, то вихопилося в неї тільки під впливом хвилинної слабкості, - але, боже мій, а що, як це правда? Він-бо покохав її мало не з першої зустрічі. Ото було б справжнє щастя, а не виграш на колесі. Та думки раз у раз поверталися до колеса, і тоді його опосідала тривога. Джонні й досі бачив у темряві перед собою, як воно обертається, чув, наче в моторошному сні, дедалі повільніше поклацування зубчика-стрілки об кілочки. Дурні гроші приносять нещастя.

Водій звернув на шосе № 6, уже цілком захоплений власним монологом.

- ...Тож я й кажу: “Ти мені ці бісові штуки з голови викинь!” Ви бачили, який розумний став! Такого паскудства я ні від кого не стерплю, навіть від рідного сина. Я кручу кермо вже двадцять шість років. Мене шість разів грабували. А скільки разів “буцався”, то й не злічити, одначе у велику аварію і разу не вскочив, хвала діві Марії, святому Христофорові й Господові нашому Всевишньому. Ви мене розумієте? І кожного божого тижня, хоч би який був випав непожитний, я відкладав по п’ятірці йому на коледж. Іще відтоді як він цицьку смоктав. А задля чого? Щоб він одного чудового дня прийшов додому й заявив, що президент Сполучених Штатів - свиня! Хай йому чорт! Він же, певно, вважає, що і я свиня, хоч сказати й боїться, бо знає: я швидко полічу йому зуби. Оце така вам нинішня молодь. Тож я й кажу: “Ти мені ці кляті штуки з голови викинь!”