Слава ЗСУ!

Доктор Вейзак торкнувся його повік, і Джонні сіпнувся.

- Ну-ну... спокійно, Джонні. Це вже два останні. Отут... І отут.

- Усе гаразд, докторе, - сказала сестра. Щось басовито забриніло.

- Добре, Джонні. Вам зручно?

- Таке відчуття, наче мідяки на повіках.

- Справді? Дарма, зараз минеться. А тепер я поясню вам суть цього дослідження. Я проситиму вас уявити собі різні предмети. На кожен вам дається десять секунд, а всіх предметів буде двадцять. Ви зрозуміли?

- Так.

- Дуже добре. Починаємо. Докторе Браун, як у вас?

- Усе напоготові.

- Чудово. Джонні, будь ласка, уявіть собі стіл. А на столі апельсин.

Джонні викликав в уяві ці предмети. Перед його внутрішнім зором постав складаний столик з металевими ніжками. На ньому трохи збоку від середини лежав великий апельсин з фірмовою наліпкою “Санкіст” на пухирчастій шкірці.

- Добре, - мовив Вейзак.

- А що, в отому ящику видно мій апельсин?

- Та ні... а власне, так. Тільки символічно. Апарат фіксує струми вашого мозку. Ми шукаємо заблоковані ділянки, Джонні. Частини, що зазнали ушкоджень. Можливі ознаки невиявленого внутрішньочерепного тиску. Тепер я прошу вас більш не задавати запитань.

- Гаразд.

- А зараз уявіть собі телевізор. Він увімкнений, але передачі немає.

Джонні побачив телевізор, що був у його квартирі - в його колишній квартирі. Екран мерехтів сріблястим, наче паморозь, світлом. Кінчики розсувної кімнатної антени, схожої на заячі вуха, були обгорнуті фольгою для кращого прийому.

- Добре...

Дослідження тривало. На одинадцятий раз Вейзак загадав:

- А тепер, будь ласка, спробуйте уявити пікніковий стіл з лівого боку зеленого лужка.

Джонні напружив уяву й побачив... шезлонг. Обличчя його спохмурніло.

- Щось негаразд? - запитав Вейзак.

- Та ні, ні, - відказав Джонні. Він зосередився. Пікніки... Сосиски... жаровня... ну, пригадуй, чорт тебе бери, пригадуй далі. Невже так важко побачити подумки пікніковий стіл, ти ж їх бачив сотні у своєму житті, тож пригадай, який він. Пластмасові ложки та виделки, паперові тарілки, батько в білому куховарському ковпаку, з довгою виделкою в руці, на фартусі в нього навскоси, нерівними літерами написано: “Дайте кухареві випити”. Він смажить шніцелі, а потім усі сядуть до...

Ага, ось воно!

Джонні всміхнувся, але його усмішка одразу згасла. Тепер перед очима в нього виник гамак.

- От чортівня!

- Не виходить пікніковий стіл?

- Ну просто якась несосвітенна дурниця. Здається, я не можу... виразно його пригадати. Цебто, я знаю, що воно таке, а от побачити наочно не можу. Хіба не дурниця?

- Не переймайтеся. Спробуйте ось таке: глобус, що стоїть на капоті пікапа.

Це було за іграшку.