Слава ЗСУ!

На дев’ятнадцятий раз - весловий човен біля стовпа з дорожнім покажчиком (“І хто тільки вигадує отаке казна-що?” - подумав Джонні) - знову не вийшло. Усе було марно. Натомість він побачив великий пляжний м’яч, що лежав біля кам’яного надгробка. Тоді напружив уяву - і побачив шляхопровід над автострадою. Вейзак заспокоїв його, і за кілька секунд з голови й повік Джонні зняли всі контакти.

- Чому я не зміг уявити собі ті предмети? - спитав він, переводячи погляд з Вейзака на Брауна. - В чому річ?

- Важко сказати напевне, - відповів Браун. - Може, це локальна амнезія. А може, в катастрофі вам пошкодило невеличку ділянку мозку, власне, якусь мікроскопічну частку. Ми справді не знаємо, в чому річ, але цілком очевидно, що якісь образи випали з вашої пам’яті. На два таких ми натрапили. Мабуть, випливуть ще якісь.

Вейзак уривчасто запитав:

- Ви мали в дитинстві травму голови, правда ж? Джонні розгублено поглянув на нього.

- У вас є давній шрам, - сказав Вейзак. - Існує теорія, Джонні, що спирається на численні статистичні дослідження...

- Які ще далеко не завершені, - докинув Браун сухим, мало не офіційним тоном.

- Так, справді. Але ця теорія припускає, що з тривалої коми звичайно виходять ті люди, які зазнали колись ушкодження мозку. Після першої травми мозок ніби адаптується і легше зносить наслідки другої.

- Це не доведено, - сказав Браун. Він був видимо невдоволений, що Вейзак порушив цю тему.

- У вас лишився шрам, - правив своєї Вейзак. - Чи не могли б ви пригадати, Джонні, що з вами сталося? Думаю, ви мали тоді знепритомніти. Може, впали зі сходів? Чи з велосипеда? Судячи із шраму, це було в дитинстві.

Джонні напружив пам’ять, тоді похитав головою.

- А ви не питали в батька й матері?

- Ні він, ні вона не змогли пригадати нічого такого... А вам не спадає на пам’ять?

На мить щось наче зринуло - дим, чорний, масний, з духом паленої гуми. І холод. Потім той спомин зник. Джонні похитав головою.

Вейзак зітхнув, знизав плечима.

- Мабуть, ви стомилися.

- Так. Трохи стомився.

Браун сів на край стола, на якому лежав Джонні.

- Зараз чверть на одинадцяту. Сьогодні зранку ви добре попрацювали. Коли хочете, доктор Вейзак і я відповімо на деякі ваші запитання, а потім вас одвезуть до палати, і ви поспите. Згода?

- Згода, - сказав Джонні. - Оті знімки мозку, що ви робили...

- КОТ, - кивнув головою Вейзак. - Комп’ютеризована осьова томографія. - Він узяв коробочку жувальної гумки “Чіклетс” і витрусив з неї просто в рот три плиточки. - КОТ - це не що інше, як серія послідовних рентгенівських знімків мозку. Комп’ютер обробляє ці знімки і...

- Що ж він вам сказав? Скільки мені ще лишилося?

- Що це за дурниці - “скільки лишилося”? - розсердився Браун. - Наче з якогось старомодного фільму.

- Я чув, що люди, вийшовши з тривалої коми, не довго живуть. Вони знову згасають. Як ото лампочка, що яскраво спалахує, перш ніж перегоріти.