Слава ЗСУ!

У палаті сестра спитала, чи не треба йому чогось. Якби чергувала Марі Мішо, Джонні попросив би води з льодом. Але вона пішла додому ще о третій.

- Ні, - сказав він і відвернувся до стіни. А трохи перегодом знову заснув.

Розділ восьмий

1

Того вечора батько з матір’ю прийшли на цілу годину, і Віра залишила Джонні пачку брошурок.

- Ми пробудемо тут до кінця тижня, - сказав Герб, - а потім, якщо в тебе й далі все йтиме гаразд, на якийсь час повернемося в Паунел. Але щотижня приїздитимем на суботу й неділю.

- Я хочу залишитися з моїм хлопчиком, - голосно озвалась Віра.

- Краще тобі теж поїхати, мамо, - сказав Джонні. Розпач трохи розвіявся, але Джонні добре пам’ятав, як йому було вдень. Коли б мати завела тоді теревені про чудесне призначення, яке приготував для нього Господь бог, Джонні навряд чи стримав би напад істеричного сміху.

- Я тобі потрібна, Джонні. Я повинна пояснити тобі...

- Найперше мені потрібно одужати, - сказав Джонні. - Ти поясниш мені все, що захочеш, коли я почну ходити. Гаразд?

Віра не відповіла. На її обличчі застиг майже сміховинно затятий вираз, а проте нічого смішного в їхньому становищі не було. Анічогісінько. Хіба що химерна примха долі, ото й тільки. Якби я проїхав тією дорогою на п’ять хвилин раніше чи пізніше, все могло б бути по-іншому. А тепер подумати лишень, як нас усіх довбонуло. І вона вважає, що все це з волі божої. Мабуть, так і треба, бо інакше не довго й геть з глузду з’їхати.

Щоб порушити ніякову мовчанку, Джонні спитав:

- То що, тату, Ніксона знов обрали? А хто був його суперником?

- Обрали, - відказав Герб. - А змагався з ним Макговерн.

- Хто?

- Макговерн. Сенатор від Південної Дакоти.

- А не Маскі?

- Ні. Але Ніксон уже не президент. Він пішов у відставку.

- Що?

- Він був облудник, - суворо промовила Віра. - Його здолала гординя, і Господь бог відступився від нього.

- Ніксон пішов у відставку? - Джонні був приголомшений. - Ніксон?

- Мусив піти, а то б його погнали, - сказав Герб. - Уже готове було звинувачення у державному злочині.

Раптом Джонні збагнув, що в американському політичному житті відбулися великі й глибокі переміни, - найімовірніше, спричинені війною у В’єтнамі, - і що всі вони пройшли повз нього. Це вперше він по-справжньому відчув себе Ріпом Ван Вінклем. Якою ж мірою все змінилося? Він навіть не зважувався запитати. Потім його пронизала моторошна думка...

- Невже Агню... став президентом?

- Форд, - сказала Віра. - Добрий, порядний чоловік.

- Генрі Форд22 - президент Сполучених Штатів?!

- Не Генрі, - сказала вона. - Джеррі23.

Джонні пильно дивився то на матір, то на батька, майже впевнений, що все воно або сон, або якийсь несусвітний жарт.

- Агню теж пішов у відставку, - пояснила Віра. Губи її міцно стислись і аж побіліли. - Він був злодій. Узяв хабара просто в своєму кабінеті. Так усі кажуть.