Слава ЗСУ!

Сашко та Михайло швидко забігли і сіли за першу парту.

- Що зараз? – повернувся Мишко до Поліни.

- Образотворче мистецтво, - відповіла та.

Мишко швидко почав виймати зі свого рюкзака альбом та фарби.

Сашко повернувся та глянув на Поліну. Мишкові легко спілкуватися з нею. У нього ж є і айфон, і мобілка. А Саша, мабуть, ніколи і не наважиться заговорити до неї.

Поліна підвела очі.

- Привіт, - ледь чутно махнув він головою.

Поліна нічого не відповіла і знову заглибилась у свій дівчачий блокнотик з віршами і малюнками. Навіть не привіталась… А може, не почула, що він привітався. Бо він сказав це так тихо, що сам не почув свого голосу. Може навіть і головою зовсім не махнув. А лише хотів. Та не наважився.

У клас зайшла Марина Анатоліївна – класний керівник та вчитель декількох предметів.

Всі встали.

- Доброго ранку, діти, - промовила вона. – Сідайте. Сьогодні, як я і обіцяла, будемо вчитися малювати масляними фарбами.

Мишко повернув голову убік і поглянув на акварельні фарби Саші. Це були ще братові. В них давно закінчилися зелений та синій кольори, але про нові, ще й масляні, і думати годі. Вони ж коштують, як нова Сашкова куртка з секондхенду, і мама нізащо їх йому не купить.

Мишко ніби ненавмисно рукою підсунув свої масляні фарби на середину парти.

Сашко почервонів і швиденько, поки Мишко дивився на дошку, сховав свої старі акварельні під парту.

- Тепер завдання – правильно намалювати цей овал, - говорила щось Марина Анатоліївна. – Поки що простим олівцем. І лише потім це саме повторимо найтоншим пензлем. На ньому має бути написано №3.

Марина Анатоліївна підняла вверх тонкий дерев’яний пензлик і показала дітям, де саме має бути написано номер.

- У всіх є?

- Та-а-ак! – хором відповіли діти.

- Сашко, а в тебе є? – голосно перепитала вчителька, знаючи про скрутне становище в родині Саші.

Сашко став червоний від сорому, мов помідор, і нахиливши голову, нічого не відповів. Вчителька взяла зі столу свій дерев’яний пензлик, підійшла до Саші і спокійно поклала його хлопцеві на альбом.

Саша сидів на першій парті спиною до всього класу. Він не бачив реакції своїх однокласників, але його тіло немов би загорілося полум’ям. Щоки та вуха якось дивно запалали. Йому здалося, що весь клас зараз дивиться на нього, як на якогось бомжа, бідняка, не рівного їм усім. Господи, за що ж таке приниження? Тепер усі знатимуть, що він не може дозволити собі купити навіть звичайний пензлик. Краще б вже малював своїм, старим, пластмасовим. І навіщо він тільки потрапив у цей клас? Краще б уже в інтернат, де всі такі, як він.

- Марино Анатоліївна, вас викликають в учительську, - відкривши двері, промовив черговий.

- Зараз іду.

Вчителька поклала крейду на стіл та витерла ганчіркою руки.

- Так, - поважно промовила вона. – Сидимо тихо, намагаємось малювати олівцем овал. Фарбами поки не користуємось.

Марина Анатоліївна вийшла за двері.

Сашко трохи заспокоївся, і його вуха та щоки потроху повернулися до нормального кольору. Він прислухався, і не почувши ані сміху, ані шепоту, зрозумів, що, можливо, не усі звернули увагу на те, що Сашко малює учительським пензлем. Принаймні, Мишкові було точно не до того. Він вже втретє витирав гумкою свій овал і нервово малював іще раз. Овал чомусь не виходив, і Мишко нервово знову хапався за гумку.

Сашко швидко намалював в альбомі рівненький овал і гордо поклав олівець, демонструючи, як швидко він упорався.

- Ого! – захоплено промовив Мишко. – Намалюєш мені?

Мишко підсунув другові свій альбом і уважно спостерігав, як Сашкові легко підкорювався олівець. Чому у Мишка так рівно не виходить?

- То що там твій ноутбук? – не відриваючись від альбому, запитав Саша. – Через нього не спав до четвертої?

- Та ні, - зітхнув Мишко. – До мене ж сестра приїхала… Ну не сестра, а…

- Двоюрідна?

- Та ні, - махнув рукою Мишко. – Довго розповідати… Коротше, у тата в інституті був друг. Вони здружилися так сильно, що почали себе називати братами. А вчора він приїхав зі своєю донькою до тата в гості. То ми з нею на цьому ноуті гралися до ночі. В гонки. А вона ще й непогано грає, як для дівчини. Весело було дуже!

- Що? То це ти! Це ви були вчора?

- Що? Коли? – не зрозумів Мишко.

- Дівчачий голос, в три ночі! Ну звісно, ти! – кинув олівця Саша.

- Коли, коли?

- Мишко, я тебе розкусив. Це сестра твоя дзвонила і з мене насміхалась. Казала, що вона - Янгол.

- Який Янгол? Що ти мелеш?

- Мишко, а я думав, ти мені друг… А ти…

- А що я? Що? Поясни.

В клас зайшла вчителька. Сашко нічого більше не сказав. Лише різким рухом руки відсунув масляні фарби Мишка і дістав з-під столу старі акварельні.