Слава ЗСУ!

Був вечір. Батьки Сашка у залі дивилися телевізор. Брат у своїй кімнаті готувався до занять в інституті.

Сашко вже зробив все, що задавали, і просто насуплено сидів за своїм столом з увімкненою лампою.

Йому було дуже прикро через те, що Мишко, його єдиний друг, з ним так вчинив.

Хлопець повернув голову в сторону балкону і подивився крізь мокре скло на сусідній будинок.

І як він тільки раніше не здогадався? З його класу лише Мишко жив у сусідньому будинку, і лише він міг бачити з вікна навпроти, що Олександр був на балконі і пробував курити. Оце так друг.

Сашко вимкнув настільну лампу і вийшов на балкон. Було вогко, але не холодно.

Хлопець міцно схопився руками за дерев’яну раму і перегнувся через підвіконня, дивлячись униз. Страшно…

В кімнаті задзвонив телефон. І хоча Сашко знав, що це знову телефонують брехливий Мишко та його новоявлена нахабна сестра, в очах його, все одно, з’явилася якась радість. Адже до цього Сашкові ніхто не дзвонив просто так, а лише щоб дізнатися домашнє завдання.

Сашко швидко вибіг з балкону, і тягнучи за собою телефонний апарат, швидко підняв трубку.

- Ало!

- Так і впасти можна, - почувся знайомий голос.

- Як? – не зрозумів Сашко, закриваючи за собою двері балкону.

- Якщо так перехилятися через балкон – можна впасти, - повторила дівчина.

- Ну-у-у, ти ж обіцяла зловити.

- Звичайно. Будь упевнений, я зловлю.

- Мало віриться, - грубо відповів хлопець.

- Чому?

- Бо ти ніякий не Янгол. Ти – сестра Мишка, - викрикнув Саша. - Я все знаю. Він усе мені розповів.

Дівчина зніяковіло замовчала.

- Сестра? Хіба у Мишка є сестра? – за хвилину запитала вона.

- Ну не сестра, - вже спокійніше відповів Сашко. – Дочка однокурсника його тата.

- А-а-а, ясно…

Хлопець сумно зітхнув.

- Як тебе звати?

- Янгол, - замислено відповіла дівчина. – Мабуть, Янгол.

- А справжнє ім’я? – посміхнувся Олександр.

- Не знаю… Немає справжнього імені, - знизала плечима дівчина. - На небі немає імен. Янгол і все…

- Ну, а Мишко як тебе називає? – засміявся хлопець.

- Ніяк. Я ж твій Янгол, а не Мишка. Він мене не бачить.

- Суцільна брехня! – обурився Саша, відвертаючись від скла. – Я тебе теж не бачу.

- Подивись на небо.

Хлопець швидко підвів погляд до зірок.

- Бачиш мене? Я тобі махаю рукою.

- Ні, не бачу…

- А я тебе бачу.

- Що я зараз роблю? – скривився і висолопив язика Сашко.

- Ти кривишся, немовби з’їв лимон, - засміялась Янгол. – А зараз язика показуєш.

Хлопець сумно зітхнув, знову пробігшись очима по будинку навпроти та намагаючись побачити постать співрозмовниці.

- Не віриш мені?

Хлопець покачав головою, знаючи, що Янгол побачить.

- Я думаю, ти – сестра Мишка. Передай йому, що він мені більше не друг.

- О-ох, - зітхнула дівчина.

- Що?

- Важко з тобою… Мабуть, повіриш мені лише тоді, коли стрибнеш з балкону, а я з’явлюся і зловлю тебе.

- Навіщо так говориш? А якби я був більш довірливий і дійсно стрибнув? Якби розбився? Ти думаєш, це жарти?

- А ти стрибни, і переконаєшся.

- І що тоді?

- Полетимо до зірок, - промовила Янгол. – Я буду нести тебе на своїх крилах поміж хмар, і ти побачиш землю в висоти пташиного польоту.

- З Мишком лети, - різко випалив Саша.

- Ого, то ти ревнивий.

- Що? Я? Було б кого…

- А ти переконайся якось, що я не Мишкова сестра, і тоді, не буде приводу ревнувати.

- Як переконатися? – зацікавився Саша.

- Не знаю… Може, спитай у мене щось таке, що його сестра знати не може… Про школу щось, наприклад.

- Якщо ти - його сестра, то він стоїть поруч і усе тобі підкаже.

- Ти розумний.