Слава ЗСУ!

- З нею, - поправив Саша. – Вона - дівчина. Вона телефонує мені щовечора.

- А, окрім Янгола, в тебе є друзі?

- Є… Або нема… Не знаю, - понуро відповів Саша.

- А що сталося у тебе вдома? Чому ти так рознервувався? Ти дуже налякав свою маму.

Сашко згадав про все, що сталося, і змінився в обличчі. Його нижня губа виперлась вперед, а щоки з кожною секундою надувались все більше.

- Стрийчик Поліна вкрала мій вірш! Просто вкрала. Я подарував їй збірочку. А вона видала її за свою і отримала приз на конкурсі.

- Чому ти не пішов на той конкурс?

- Бо я не знав! – випалив Саша. – Мені ніхто не казав.

- Ясно… І що? У тебе ж десь лишились ці вірші? Можна зробити експертизу.

Саша понуро покачав головою.

- Я подарував їй цілий зошит віршів. Більше в мене їх ніде нема.

Жінка спокійно пройшлася по кімнаті.

- Сашко, це лише вірш, - промовила вона. - Та дівчинка вкрала лише один вірш і отримала за нього один єдиний приз. А в тебе є значно більше – твій талант! А в неї - лише приз. Ти напишеш сотні віршів і ще виграєш сотні конкурсів. Твій вірш уже переміг, і байдуже, що під чужим іменем. Слава та визнання обов’язково прийдуть до тебе згодом. А поки що, це знак, що твої вірші потрібні, що це більше, ніж просте підліткове захоплення. Ти згоден зі мною?

- Так, - хитнув головою Саша. – Ви праві. У неї лише одна нагорода. А в мене будуть сотні. Але знаєте, так образило, коли мама мені не повірила, що вірш мій.

- А ти покажи їй свої твори, свої вірші. Ти показував?

Хлопець знизав плечима.

- У нас не такі відносини.

- Сашо, - промовила Наталя. – Аж сюди видно, яке світло ти випромінюєш. Ти добрий, щирий, не дивно, що у тебе є Янгол.

Жінка вийшла за двері. Там її чекала налякана до смерті матір.

- Що там, лікарю? – запитала вона.

- Становище дуже погане. Я вже колись говорила вам про ці його нервові вибухи. Дивно, що вони розпочалися саме зараз. Він дуже одинокий. Він вигадує собі друзів-Янголів, з якими нібито говорить. Це нормально для дитини, але він має більше спілкуватися. І, в першу чергу, з вами.

Наступного дня Саша пішов до школи. Тепер він ненавидів Поліну всім серцем. І йому хотілося сказати їй щось таке дуже бридке. А ще звідкілясь взялася ненависть до усіх. До Мишка, який засів у Туреччині на стільки часу, до Миколи з його противним гоготом. І до Воровченко з Дмитричук, які чомусь весь час хіхікали. Скільки вже можна? На всіх уроках. Лише Лариса Маяренко була якась нормальна. Не дивно, що Мишко в неї закоханий.

Поліни сьогодні не було Три уроки Саша просидів спокійно, взагалі, ні з ким не розмовляючи. Щось викрикував Микола, і всі сміялися. Але Саші було не до того. Він намагався згадати, коли востаннє дзвонив йому Янгол, думав про те, що саме розповість йому, коли той подзвонить - про Поліну, про її крадіжку, про те, як тепер ненавидить її і, взагалі, всіх.

Може, дійсно, краще було б стрибнути з того балкону, і полетіти з Янголом до зірок і разом кружляти у небі, мов птахи.

На перерві перед четвертим уроком прийшов Мишко. Він приїхав лише сьогодні вранці, тому і запізнився. Мишко був весь такий засмаглий, як велика чорна шоколадка. Показував усім сувеніри, ракушки і все, що зміг виклянчити у тата. А всі бігали навколо нього, мов смішні мавпочки, яким показали банан.

Саші було не цікаво. І він один стояв коло підвіконня.

Потім розпочався урок, і Мишко, навіть, не встиг нормально привітатися з ним. Звичайно, вихвалятися сувенірами набагато цікавіше, ніж привітатися зі старим другом.

Вчителька дала всім завдання, вирішила зробити такий собі зріз знать. Мишко не став чекати допомоги від Саші і, діставши з рюкзака маленький довідник, почав переписувати з нього рішення. Саша ж легко справлявся з усіма завданнями. На секунду він повернувся до вікна, аж тут раптом він відчув, як щось торкнулося кінчика його вуха. Він різко обернувся і поглянув на Мишка. Той був заглиблений у списування. Саша подивився на стіл і побачив маленький згорток паперу. Він обернувся і поглянув на клас. Всі щось писали, окрім Лариси, яка сміялася і показувала пальцем на згорток.

Саша посміхнувся їй у відповідь, і розгорнув записку. Там було запитання: «Ти не знаєш, де Поліна?».

«Ні», - письмово відповів Саша. – «Сам хочу її побачити. Поговорити з нею треба».

Саша розвернувся і кинув записку в Ларису.

- З ким ти переписуєшся? - притримуючи руками книжку на колінах, запитав Мишко.

- Та так, ні з ким.

Мишко недовірливо поглянув на Сашу, а потім обернувся і подивився на клас. Всі працювали, окрім Лариси, звичайно. Вона саме написала відповідь і збиралася кидати записку Сашкові.

- З Ларисою?

Саша невпевнено махнув головою.

- А чого зразу не відповів?

Саша моторошно поглянув Мишкові в очі.

- Зрадник, - пробубнів впівголоса Мишко.